Несподівана (бажана) зустріч

Аня поверталася додому. Сьогодні, у неї був вихідний, тому вона, взявши кави у власній кав’ярні, не поспішаючи йшла знайомими вулицями. Настрій у неї був чудовий. Нещодавно поговорила з батьками, вони запитували як справи у доні, чи не потрібно допомогти фінансово. Аня дуже пишалася тим, що відмовилася від цього. Коли вже вирішила жити самостійно, необхідно триматися, хоча це і нелегко. Але у неї є мета - розкрутити кав’ярню та стати, завдяки цьому, відомою у місті. Колись так і буде… а поки що доводиться відмовляти собі багато у чому… Ті чотириста гривень, що віддала молодій матері, були майже останніми грішми. Але ж, знову таки, дівчина ні про що не шкодувала. Деяким ще важче, ніж їй.

До того ж, через три дні, можна буде підрахувати виручку за місяць, ймовірно, що буде якийсь прибуток.

Задумавшись, про майбутні фінанси, дівчина не одразу почула шум, що доносився з-за рогу багатоповерхівки.

Вона якраз проходила повз чийогось автомобілю, коли з-за будинку вилетів молодий чоловік. Він узагалі не дивився на дорогу, тому і не зумів вчасно побачити дівчину…

Стакан з кавою випав з рук Ані, коли юнак налетів на неї. Дівчина впала на капот автомобіля, молодий чоловік звалився зверху, притискаючи її до холодної поверхні. Довге волосся, кольору спілого каштану розсипалося навколо, устилаючи метал.  Погляди  молодих людей зустрілися… Погляди блакитних та сіро-зелених очей.

- Аня, - вражено промовив хлопець. Його пальці зімкнулися на зап’ястках дівчини, наче він боявся, що та зараз втече. Він цього не бажав, саме тому і тримав…

- Андрій, - так само вражено відповіла шатенка. На її ніжному обличчі відобразилася розгубленість від цієї зустрічі. Бажала, знову побачити цього дивного юнака, але ніяк не сподівалася, що це станеться таким чином. Що вона сама опиниться під ним, притиснута до чужого автомобіля…

- Радий тебе бачити, - промовив хлопець, не зводячи завороженого погляду з її правильних вуст.

Дівчина кивнула, даючи зрозуміти, що ця зустріч і їй приємна. Відчувши, що трохи важко від постаті, що налягла на неї, смикнулася, даючи зрозуміти, щоб той відпустив…

Хлопець трактував це рух по-своєму. Не випускаючи тонких зап’ясток дівчини, схилився та майже торкнувся вуст дівчини своїми вустами…

Шум позаду чувся вже зовсім близько. Було зрозуміло, що переслідувачі от-от наздоженуть свою здобич. Юнак швидко відпустив дівчину та вирівнявся. Аня взявши з нього приклад, також встала з чужої машини. Добре, що хоч власник не побачив цього хуліганства.

- Ну все! Наздоженуть, то ноги переламають, - промовив хлопець, оглядаючись, куди можна заховатися.

- Але чому? - вражено запитала дівчина, - що ти зробив?

- Втік з дому. Вкотре. Брат так і сказав охороні, що коли спіймають, можуть мені ноги переламати.

- Брат? - перепитала дівчина, - що це за брат такий?

- Мій, - коротко промовив юнак, - спробую поговорити з ними. Хоча вони ще минулого разу були люті на мене…

Він зробив крок у напрямку тих, хто мав ось-ось наздогнати. Аня, кинулася уперед, обхопила його долоню, смикнула до себе.

- За мною, - бадьорим голосом промовила вона.

Тримаючись за руки, вони побігли у двори. Дівчина вказувала шлях, хлопець із готовністю слідував за нею. Коли вони добігли до будинку, Аня запихавшись, притулилася до стіни. Перед цим кинула пустий стакан до урни, який, все ж таки, встигла підібрати з землі. Смітити  не у її правилах.

- Треба трохи віддихатися, бо ліфту у домі немає.

Андрій кивнув, та підійшов до дівчини з каштановим волоссям, впритул. Поставив руки по обидві сторони від тонкої постаті. Так вони стояли добрих десять хвилин, розглядаючи один одного. Але коли хлопець спробував обійняти дівчину за талію, та обережним рухом зупинила його. Той зрозумів натяк.

- Пробач. Не знаю, коли це я став таким нахабним. З того моменту, як побачив тебе із кавою…

Згадка для ароматний напій дещо нагадав хлопцеві. Винним голосом промовив:

- Я вибив каву, що ти несла. Отже винен тобі новий напій.

- Нічого ти не винен, - лагідно відповіла Аня, - це з моєї кав’ярні. Мені це нічого не коштувало.

- То і минулу каву зробила ти? - спитав Андрій, - я вперше скуштував щось подібне. Настільки солодке…

- Це особлива кава, - прошепотіла Аня. Мимохіть, дівчина закрила очі, трохи відкрила вуста, натякаючи на поцілунок. Та що це з нею твориться?

Андрій знову схилився до неї, але у той же час, двері парадного відчинилася та вийшла якась жінка, що недобре  поглянула на молодих людей.

Хлопець швидко відійшов від стрункої шатенки. Та зніяковіло промовила, до того ж, сама не вірячи що пропонує подібне малознайомому хлопцю.

- Якщо бажаєш, я приготую тобі ще одну таку каву. Тільки не в кав’ярні, а у мене вдома. Треба піднятися на третій поверх.

- Бажаю, - відповів хлопець.

Вони піднялися на третій поверх, і дівчина відкрила двері до своєї скромної квартири. Впустила гостя, зайшла сама.