Чарівна шатенка

Лише побачивши її літнім днем, я зрозумів, що пропав. Вона тримала у руках стакан кави, і цього виявилося достатньо, щоб закохатися у чарівну шатенку.

Андрій

Як тільки молоді люди опинилися за дверима, молодший брат повернуся до старшого. У блакитних очах палало обурення.

- Нащо ти таке говориш? Робиш татові боляче? Ти ж переходиш усі межі!

Старший чоловік гнівно подивився на Андрія, причому вираз обличчя став відверто злим.

- Я перейшов межу? Хто б казав! Сам зникаєш з дому, без попередження, і після цього кажеш, що я дозволяю собі зайве?

- Яне, батько колись пережив особисту драму. Нащо бити по болючому?

- Щоб уникнути зайвих сентиментів. У цьому ви з ним схожі. Розпускаєте шмарклі, коли потрібно діяти. І знаєш що? Діяти, як завжди, доведеться мені. От мало мені клопоту з тобою, так я ще маю шукати якусь невідому дівку, яку в очі не бачив, і на яку чхати хотів.

- Виходить, у нас сестра може бути? - тихо зауважив хлопець, - цікаво, яка вона…

- Мені зовсім не цікаво, - огризнувся Ян, - а ти, кретине, запам’ятай: якщо ще раз утечеш, то я більше тебе самостійно не шукатиму. Відправлю охорону, і дозволю застосувати фізичну силу, якщо потрібно. Можливо, до твоєї пустої голови, шляхом стусанів, дійде швидше.

- Я готовий на все, тільки б тебе не бачити, - парував хлопець, - тата шкода…

- Коли шкода, не треба додавати більше проблем. Тобі вже двадцять один рік, дорослішай, будь ласка.

- Добре, постараюся, - промовив юнак, розуміючи, що зі старшим братом говорити не має сенсу. Вони ніколи не були близькі. Навіть дивно, що у них загальні батьки.

Хлопці розійшлися, Андрій пішов до своєї кімнати. Незважаючи на постійні конфлікти з братом, юнак був радий повернутися додому.

Те, що Ян його не мав за особистість, Андрій прекрасно знав. Та хоч би не показував цього настільки явно. Деякі дії зі сторони старшого брата, були аж занадто образливі…

Андрій ліг на ліжко, сподіваючись відволіктися. Отже, можливо, у них є ще сестра, про яку близько двадцяти років не було нічого чутно. Добре це чи погано, покаже час...

Думати про невідому родичку не хотілося, тому що… знову та знову спалахував образ тієї дівчини, що він зустрів у сквері. Красуні із довгим каштановим волоссям, що тримала у руках стакан з ароматною кавою.

Андрій сам був вражений від власного нахабства. Він, від природи, несміливий, ніколи не умів знайомитися з дівчатами. На відміну від впевненого в собі, до нестями вродливого старшого брата. Але ця молода киянка стала якимось винятком. Лише побачивши, зрозумів, що якщо не заговорить з нею, то просто втратить будь-яку цікавість до життя.

До того ж, юнак любив каву. Цей напій супроводжував кожен його сніданок, пробуджуючи від сну минулої ночі. Дівчина, наче тримала якусь особливу каву, призначену тільки для них двох…

 Тому він і підсів до неї та сказав перше, що прийшло до тями. І треба ж такому, що красуня не послала його, а заговорила у відповідь та ще й пригостила смачним напоєм. Хоча, навіть, якби у стакані була звичайна вода, з її рук, вона б здалася юнакові найсолодшою.

Він що закохався? Та бути цього не може! Ось так, з першого разу? Якщо вірити Яну, то кохання з першого погляду не існує. Проте, якщо пригадати історію тата… то виходить, що любов вразила його одразу. От тільки щастя не принесла, тільки біль та непорозуміння.

Хлопець відвернувся до стіни, відчуваючи, як серце стискає розчарування та відчай. Ось він мріє про ніжну дівчину із стаканом кави у руці. Але хіба він її здатен знайти? Отримавши погрозливе повідомлення від Яна, зрозумівши, що брат його знайшов, втік від неї, як ошпарений. Можливо, навіть образив дівчину цим. Добре, що хоч встиг дізнатися її ім’я. Аня-звучить так красиво, бажається, промовляти знову та знову.

Але як тепер її знайти? В принципі, можна знову сходити на те саме місце, де вона сиділа минулого разу. Можливо, проживає неподалік. Та він на все піде тільки б знову побачити її довге каштанове волосся. І цього разу він торкнеться його, відчує, наскільки м’яке та шовкове…

Щоб знову поглянути у сіро-зелені очі, помилуватися як її тендітна рука стискає стакан з кавою. Звичайний стакан, який у її руках ставав особливим…

- Андрій, ти тут? - хтось сильно постукав у двері, - виходь, батько кличе. Хоче поговорити з нами про новий проект. Нащо про нього, тобі, телепню, знати?

Юнак швидко підвівся та вийшов з кімнати. До образ зі сторони брата він вже давно звик, і намагався не звертати уваги.