Минуло рівно три тижні від тієї ночі, коли покинутий табір «Сосновий берег» ледь не став останнім місцем, яке вони побачили у своєму житті.
Життя поступово поверталося до звичного ритму. Пари в університеті, домашні завдання, вечірні посиденьки й TikTok-канал, який після пригоди в таборі отримав чергову хвилю популярності.
Марко з Тарасом продовжували проводити стріми й навіть брали невеликі приватні замовлення. Щоправда, тепер ставилися до кожного нового клієнта з неабиякою підозрою. Вимагали докладно розповідати про проблему, перевіряли інформацію й одразу відмовлялися від усього, що хоча б віддалено нагадувало справжню містику.
Після «П'ятого ліжка» охочих знову випробовувати долю не знайшлося навіть серед них.
Одного дощового вівторка Ярина влетіла до квартири хлопців, струшуючи краплі з парасолі, й поставила на стіл великий картонний лоток із кавою.
— Розбирайте, детективи! — оголосила вона. — Два капучино для вас, лате для Злати, мені американо… і еспресо.
Ярина замовкла.
У лотку стояв п'ятий стаканчик. Найменший, із чорною пластиковою кришечкою.
Вона кілька секунд дивилася на нього, намагаючись згадати, навіщо взагалі замовила еспресо.
Тарас відірвався від монітора, а Марко, який саме розпаковував новий штатив, здивовано кліпнув.
— Ярино, нас тут четверо. Хто з нас узагалі п'є еспресо?
Дівчина розгублено озирнулася, подивилася на Злату, яка щойно вийшла з кухні, а потім знову на зайвий стаканчик.
— Я… поняття не маю. Просто підійшла до каси й машинально замовила 5 порцій. Навіть не замислилася.
— Ну клас, — Марко обережно взяв стаканчик двома пальцями й відсунув на край столу. — Тепер ми ще й привидів кавою пригощаємо. Хай стоїть, може, домовик вип'є.
Злата насупилася, але нічого не сказала. Останнім часом подібне траплялося дедалі частіше. То Тарас у кафе залишав порожній стілець між собою та Марком, то Марко купував у кіно зайвий квиток і списував усе на «збій у додатку».
— Гаразд, досить про каву, — Ярина струснула з себе заціпеніння й плеснула в долоні. — У нас зі Златою для вас новина. Ми теж відкриваємо власний детективний відділ!
Марко ледь не впустив штатив.
— Га?!
— Називатиметься «Розкопали дівчата», — гордо оголосила Ярина.
— Стоп, стоп! — Марко нарешті відклав штатив. — Ви що, вирішили віджати наш бізнес?!
— Ми його вдосконалюємо, — Злата вмостилася у кріслі з лате. — Назву вигадала Ярина, я була проти, але сама ідея хороша. Ви, хлопці, бігаєте по підвалах і лякаєте котів у кущах. А ми працюватимемо головою. Аналіз фотографій, перевірка цифрових слідів, пошук зниклих людей через архіви. Чиста аналітика, ніяких нічних вилазок.
— Ну-ну, подивимося, чи надовго вас вистачить, Шерлоки ви наші, — пирхнув Марко, хоча перспектива отримати конкуренток його явно не тішила.
Як з'ясувалося, хлопці недооцінили подруг.
Перше замовлення «Розкопали дівчата» отримали вже за три дні. До них звернулася жінка, яку останнім часом переслідували дивні електронні листи. Відправником значився її брат, який загинув два роки тому. У повідомленнях згадувалися такі особисті сімейні подробиці, що клієнтка всерйоз почала боятися відкривати пошту.
Поки Марко висував версію про полтергейста з доступом до Wi-Fi, Злата з Яриною два вечори перевіряли заголовки листів, старі облікові записи та інформацію, яку родина колись залишала в інтернеті.
Зрештою з'ясувалося, що жодної містики тут не було. Шахрай отримав несанкціонований доступ до старого поштового архіву родини, скористався особистим листуванням і тепер намагався виманити гроші в наляканої жінки.
Дівчата зберегли листи, зібрали всі доступні цифрові докази й порадили клієнтці звернутися до кіберполіції.
За роботу отримали цілком пристойну винагороду.
Марко потім цілий вечір обурювався, що дівчата, сидячи на теплому дивані з ноутбуком, заробили свою першу тисячу швидше, ніж вони з Тарасом під час нічної засідки на складі.
Друга справа виявилася не менш буденною. Власниця невеликого YouTube-каналу поскаржилася, що на її каналі час від часу самі собою запускаються прямі трансляції. Причому глядачі бачили лише порожню темну кімнату, а жінка запевняла, що нічого не вмикала.
Злата з Яриною перевірили налаштування каналу й виявили старий доступ, який залишився у колишнього адміністратора. Той використовував програму для автоматичного запуску заздалегідь записаних відео, намагаючись накручувати перегляди.
— Це просто смішно! — Ярина реготала, закриваючи ноутбук після завершення справи. — Люди так хочуть вірити в паранормальне, що вже й у звичайних налаштуваннях привидів знаходять. Треба зняти про це ролик: «Як ми ловили кіберпривида»!
— Давай без жартів про потойбічне, — тихо перебила її Злата. — Нам справжньої містики вистачає. Після того ліжка в таборі я взагалі не хочу нічого подібного навіть згадувати.
І, як виявилося, побоювання були недаремними.
Третє замовлення надійшло в неділю ввечері.
Цього разу до дівчат звернулася Наталія Романенко, 38 років. Вона не стала писати в месенджери, а надіслала докладного, добре структурованого листа на електронну адресу, яку Злата з Яриною залишили для зв'язку.
«Моя тітка нещодавно померла, — писала Наталія. — Багато років вона працювала з приватними фотоархівами та закритими колекціями. Розбираючи її речі, я знайшла коробку з документами, яку вона чомусь тримала окремо від усього іншого, у сейфі. Серед цих документів була одна дивна фотографія. Я хотіла б, щоб ви встановили особу людини на знімку й з'ясували, чому тітка так ретельно його зберігала. Оплата за результат. Сподіваюся, ваші аналітичні здібності, які ви так активно рекламуєте у своїх відео, допоможуть розібратися».
До листа був прикріплений скан фотографії у високій роздільній здатності.
— Ого, це вже схоже на виклик, — хмикнула Ярина, підсуваючись ближче до монітора. — Відкривай, подивимося, що там за таємниці.
Злата відкрила вкладення.
#295 в Містика/Жахи
#557 в Молодіжна проза
розслідування таємниць, пригоди драма містика, загадкові персонажі_пригоди
Відредаговано: 19.11.2026