Розділ 30. "Механіка"

Вони провели кілька годин у старій лабораторії, обговорюючи деталі плану з тією ретельністю, яку Тарас завжди вкладав у підготовку будь-якого складного архівного проєкту, — тільки цього разу ставки були незрівнянно вищими за будь-яку професійну справу, з якою він мав справу за все своє життя.

— Схема вказує на необхідність фізичної присутності поруч із циліндром у момент відтворення, — сказав Тарас, водячи пальцем уздовж старого креслення на стіні, намагаючись розшифрувати архаїчні формулювання Ясенюка якнайточніше. — Але тут не вказано, наскільки близько саме, і скільки часу потрібно для завершення резонансу.

— Судячи з опису процесу передачі, який пояснював сам Криничний, — сказала Ярина, — резонанс потребує певної тривалості для стабілізації, не миттєвого контакту. Можливо, кілька хвилин, судячи з того, як довго тривав процес, коли він намагався завершити передачу самостійно посеред сховища.

— Кілька хвилин, протягом яких він, найпевніше, намагатиметься втекти, щойно зрозуміє, що відбувається, — зауважив Дробович, схрестивши руки на грудях, обмірковуючи практичні аспекти операції. — Нам потрібен спосіб утримати його на місці достатньо довго, не завдаючи фізичної шкоди, яка могла б перервати процес передчасно.

Вони обговорювали різні варіанти протягом наступної години — можливість використання мотузок чи інших фізичних обмежень, ризик того, що Криничний, відчувши небезпеку, застосує ту саму неприродну швидкість і силу, яку демонстрував раніше в сховищі, необхідність мати запасний план на випадок, якщо початкова спроба провалиться.

— А що, як ми просто розповімо йому правду? — сказала Ярина раптом, перериваючи чергове обговорення тактичних деталей. — Не намагатимемось хитрістю заманити його сюди чи утримувати силою, а прямо запропонуємо: він сам приходить добровільно, знаючи, що це може означати кінець його існування, заради порятунку тисяч людей, чиї смерті він відкладав понад століття.

— Ти думаєш, він погодиться на це добровільно? — спитав Тарас скептично.

— Я думаю, — сказала Ярина повільно, — що людина, яка написала цю записку понад сто років тому, попри всю свою подальшу одержимість виживанням, десь глибоко всередині все ще носить того самого юнака, що усвідомлював: жити далі з тягарем нескінченних жертв — це не дар, а прокляття. Можливо, якщо ми апелюватимемо саме до цієї частини його особистості, а не намагатимемось перехитрити чи здолати силою, у нас буде більше шансів на успіх, ніж у будь-якому силовому сценарії.

Тарас довго дивився на неї, обмірковуючи цю пропозицію, — і в цей момент, попри весь страх і виснаження останніх днів, він відчув гостре, майже болісне захоплення силою духу жінки, яка, попри всі особисті втрати й загрози, продовжувала шукати найгуманніший, найменш насильницький спосіб вирішення ситуації.

---

Пізніше, коли Дробович зі своїми людьми вийшли організовувати логістику операції, залишивши Тараса й Ярину на кілька хвилин наодинці в старій лабораторії, освітленій тільки кількома переносними ліхтарями, Тарас відчув, як напруга останніх днів раптом поступається місцем чомусь іншому, — тихому, глибокому усвідомленню того, наскільки близько він підійшов до втрати всього, що встиг здобути за ці кілька тижнів.

— Ярино, — сказав він тихо, підходячи ближче до неї, поки вона розбирала старі документи Ясенюка, розкладені на одному з робочих столів.

Вона підвела погляд, і в тьмяному світлі ліхтаря Тарас побачив утому й тривогу на її обличчі, змішані з тим самим теплом, яке він помічав у ній ще з першого дня їхнього знайомства, коли вона з'явилась в архіві з двома чашками кави, готова до суперечки.

— Що таке? — спитала вона.

— Я хочу, щоб ти знала, — сказав він, — незалежно від того, чим закінчиться завтрашня конфронтація, — останні кілька тижнів, попри весь жах і втрати, стали найважливішим періодом мого життя. Не через циліндри, не через розкриту таємницю мого минулого, а через... — він завагався, підбираючи слова, — через тебе.

Ярина відклала документи, які тримала в руках, роблячи крок ближче до нього.

— Я теж це відчуваю, — сказала вона тихо. — Хай там що ми дізнались про мою родину, про твою, про весь цей жахливий цикл смертей і передач, — я не жалкую, що зустріла тебе того ранку з двома стаканчиками кави. Навіть якщо все, що чекає на нас далі, виявиться значно небезпечнішим за все, що ми пережили дотепер.

Він обійняв її, притискаючи до себе обережно, відчуваючи, як вона тремтить — чи то від холоду підземного приміщення, чи то від емоційного напруження моменту, — і коли вона підняла обличчя, дивлячись на нього знизу вгору, він нахилився, торкаючись її губ своїми, у поцілунку, сповненому не пристрасті, а чогось глибшого — тихої, відчайдушної ніжності двох людей, які щойно усвідомили, наскільки крихким і цінним є те, що вони мають, посеред хаосу, який міг забрати все це в будь-яку мить.

— Що б не сталося завтра, — прошепотіла Ярина, коли вони нарешті відсторонились одне від одного, — я рада, що пережила це поруч із тобою, а не сама.

---

Дробович повернувся за кілька хвилин, і момент інтимності поступився місцем знову практичним питанням підготовки операції, — але Тарас, попри повернення до серйозних обговорень тактики, відчував тепер у грудях нову, тиху рішучість, підкріплену не тільки страхом за власне життя чи бажанням покласти край столітньому циклу смертей, а й глибоко особистим бажанням захистити майбутнє, яке він щойно дозволив собі уявити поруч із жінкою, що стояла зараз біля нього.

— Ми плануємо провести операцію завтра ввечері, — сказав Дробович, розгортаючи новий аркуш паперу з деталями логістики. — Мої люди займуть позиції навколо будівлі фотоательє, готові втрутитись у разі потреби, але не втручатимуться, доки ситуація не вимагатиме прямої дії. Панно Соколенко, ваша ідея про пряму, чесну розмову з паном Криничним видається мені розумною, попри всі ризики, — можливо, справді єдиний спосіб досягти добровільної співпраці замість силового протистояння, наслідки якого важко передбачити.