Розділ 28. "Жертва Багрія"

Карти тунелів, які пан Хмара зібрав за десятиліття свого протистояння, виявились розкладеними на великому столі в тому самому притулку, де Тарас прийшов до тями кілька годин тому, — старі, вицвілі схеми підземних комунікацій, накреслені різними руками в різні епохи, деякі датовані ще царським періодом, інші — радянськими часами, коли місто активно розбудовувало систему бомбосховищ і технічних тунелів під центральними районами.

Багрій, з синцем під оком і забинтованою рукою, схилився над картами поруч із Дробовичем, звіряючи маршрути, простежуючи можливі напрямки, якими міг би рухатись Криничний після втечі.

— Судячи з розташування нашого сховища й основного архіву-лабораторії, — сказав Дробович, водячи пальцем уздовж однієї з ліній на карті, — існує принаймні три можливі виходи з тунельної мережі в цьому районі. Один веде до старого залізничного депо, вже років двадцять законсервованого. Другий — до підвалу колишнього кінотеатру, зараз перебудованого під торговий центр. Третій, найстаріший, найменш задокументований, веде кудись у бік історичного центру, ближче до тих районів, де, за нашими даними, розташовувались найперші будівлі, пов'язані з діяльністю Ясенюка на початку минулого століття.

— Він піде туди, де почуватиметься найбезпечніше, — сказала Ярина, розглядаючи карту з тим самим зосередженим виразом, з яким вивчала будь-який складний документ. — Якщо він справді ослаблений невдалою спробою самостійної передачі, найлогічніше припустити, що він шукатиме місце, найтісніше пов'язане з першоджерелом його власної сили, — можливо, місце, де все почалось найпершим разом.

— Історичний центр, — підсумував Багрій, постукуючи пальцем по третьому маршруту на карті. — Гаразд. Розділимось на дві групи, перекриємо два найімовірніші виходи одночасно, з рацією для зв'язку між командами.

Тарас, слухаючи цю розмову, відчував, як тривога, притлумлена коротким возз'єднанням з Яриною, знову наростає з новою силою, — думка про те, що Криничний, ослаблений і відчайдушний, тепер розглядає його самого як потенційну альтернативу, не давала йому спокою, попри спроби зосередитись на практичних деталях планування.

— Я йду з групою, що прямуватиме до історичного центру, — сказав він твердо.

— Тарасе, — почала Ярина заперечувати, — ти щойно пережив струс мозку, лікар наполягав на спокої...

— Я не можу дозволити собі спокій, коли існує ризик, що саме мене він намагатиметься схопити наступним, — перебив Тарас. — Краще я буду там, де можу контролювати ситуацію, ніж чекатиму десь у безпечному сховку, не знаючи, що відбувається.

Ярина довго дивилась на нього, і зрештою кивнула, розуміючи марність подальших заперечень, — вона й сама, судячи з рішучого виразу її обличчя, не мала наміру залишатись осторонь, попри всі ризики.

---

Тунель, яким вони рухались, виявився вужчим і темнішим за основне сховище, — старі цегляні стіни, місцями обвалені, повітря важке, вологе, з характерним запахом підземних вод, який Криничний згадував раніше, описуючи типові умови для зберігання циліндрів. Тарас ішов поруч із Багрієм і Яриною, тримаючи ліхтарик, наданий Дробовичем, тоді як інша група, під керівництвом самого Дробовича, рухалась паралельним маршрутом до залізничного депо.

— Тут, — сказав Багрій тихо, зупиняючись біля розгалуження тунелю, де один прохід звужувався настільки, що доводилось йти, зігнувшись. — Судячи з карти, це саме той шлях, що веде до історичного центру.

Вони рухались обережно, прислухаючись до кожного шурхоту, кожного далекого відлуння крапель води, що падали десь у темряві, — і за кілька хвилин ходьби Тарас помітив попереду слабке світло, миготливе, нерівномірне, що жодним чином не могло належати до стандартного освітлення тунелю.

— Там хтось є, — прошепотів він, гасячи власний ліхтарик.

Вони наблизились обережно, і крізь напівтемряву Тарас розгледів постать Криничного, що сидів на старому дерев'яному ящику посеред невеликого розширення тунелю, тримаючи перед собою свічку, — жалюгідну, тьмяну заміну всьому величному, майже театральному образу, який він демонстрував раніше в підземному сховищі.

Він виглядав постарілим — не драматично, не так, як мало б виглядати завершення столітньої відстрочки, але помітно, невблаганно, ніби невдала спроба самостійної передачі коштувала йому років, які він раніше вважав недоторканими.

— Я знав, що ви знайдете мене, — сказав Криничний, не піднімаючи погляду, голос його звучав втомлено, позбавлений тієї впевненості, з якою він говорив у сховищі. — Час, зрештою, завжди наздоганяє всіх, хай як довго намагаєшся від нього втекти.

— Усе скінчено, — сказав Багрій твердо, виступаючи вперед, хоча зброї в нього вже не було — вона так і лишилась загубленою десь серед завалів основного сховища. — Ви більше нікого не зможете примусити до передачі. Наша команда охороняє всі виходи з цієї тунельної мережі.

Криничний підняв погляд повільно, і в його очах Тарас побачив щось нове, чого не бачив раніше за весь час їхнього знайомства, — не хитрість, не благання, а щось значно простіше й водночас страшніше: відчай людини, що усвідомила невідворотність власного кінця.

— Ви не розумієте, — сказав він тихо. — Якщо передача не відбудеться найближчим часом, механізм не просто зупиниться разом зі мною. Він вибухне, метафорично кажучи, — усі відкладені смерті, накопичені за понад століття мого існування, спробують реалізуватись одночасно, хаотично, без жодного порядку чи контролю. Тисячі людей, чиї смерті я відкладав через десятки поколінь передач, можуть постраждати одномоментно, якщо баланс, який я підтримував так довго, зрештою впаде повністю.

— Ви намагаєтесь налякати нас черговою маніпуляцією, — сказала Ярина, хоча Тарас почув у її голосі непевну нотку сумніву.

— Я кажу правду, панно Соколенко, вперше за весь цей вечір без жодних прихованих мотивів, — Криничний підвівся повільно, важко, спираючись на стіну тунелю. — Подивіться на мене. Я старію на очах, значно швидше, ніж мав би за нормального перебігу подій. Це означає, що баланс, який тримав мене молодим протягом століття, зараз стрімко руйнується. Якщо я помру природним чином, без контрольованої передачі, наслідки для тих, чиї смерті я відкладав, будуть непередбачуваними й, боюсь, катастрофічними.