Перший вересень наступного року видався сонячним і прозорим, із легким запахом осені, яка щойно починала фарбувати краї листя.
У Зорівці того дня вперше за кілька десятиліть було людно. На вулиці стояли автобуси, на подвір'ї новенької школи гомоніли діти в святкових сорочках, а біля входу, у білих бантах, щільно стояли першачки з великими букетами.
Школа вийшла такою, як на кресленні. Одноповерхова, світла, з великими вікнами на південь і внутрішнім двором, у центрі якого, ще молода, тендітна, але вже вкрита першими листочками, росла яблуня.
На стіні при вході, невеликими літерами, було викарбовано: «Тут кожному місце».
Маша стояла осторонь, у світлій сукні, з розпущеним волоссям, яке гойдав теплий вітер, і дивилась на це все, ніби крізь скло. Їй і досі не вірилось. Дівчинка, яка колись носила воду з колодязя й малювала на звороті шпалер хати, яких ніхто не збудує, стояла тепер перед будинком, який збудували за її кресленнями.
— Ти дивишся так, ніби боїшся, що він зникне, — тихо сказав Назар, ставши поруч.
— Так і є.
— Він не зникне. Він міцний. Я перевіряв перекриття.
— Ти завжди перевіряєш.
— Це моя любов до тебе. У формі розрахунків.
Маша розсміялась і притулилась до його плеча. За рік вони з'їздили на два відрядження до районних бюро, пережили першу квартирну зиму, коли в них зламався бойлер, і навчились сперечатись так, щоб ніхто не кричав. У маленькій квартирі біля інституту було тепло, на підвіконні цвіли фіалки, а на стіні, у рамці, висів старий малюнок білої хатини з синіми віконницями. Вони жили так, ніби були все життя разом.
Ганна Петрівна, у святковій блузці із сяючим обличчям, перерізала стрічку на порозі. Вона ледь тримала ножиці в руках, бо ті тремтіли.
— Я це бачила в мріях, — шепотіла вона, повертаючись до Маші. — Не думала, що доживу.
— Це ви мене навчили бачити простір, — тихо відповіла Маша.
Ганна Петрівна не відповіла. Тільки міцно, по-материнськи обійняла її.
Святом керував Роман Веремій, який говорив коротко й щиро, а в кінці несподівано додав:
— Цей проєкт не був би можливим без однієї молодої архітекторки, яка колись, зіткнувшись із несправедливістю, не опустила руки. Дякую вам, Маріє.
Маша почервоніла й сховалась за плече Назара, а в залі гучно, на всю силу, зааплодували. Найгучніше, звісно, плескали Соля й Богдан, які приїхали зі Львова з маленькою дочкою на руках.
Біля задньої стіни, в простій куртці й робочих рукавицях, стояв Матвій. Він тихо допомагав вантажити стільці, розносив воду й не підходив ближче. Коли їхні погляди зустрілись, він схилив голову. Маша відповіла ледь помітною посмішкою. Цього було досить: він це розумів і не просив більше.
Оксана стояла в першому ряду, з вишитою сумочкою в руках. Вона не плакала, принаймні так твердила. Просто часто моргала й поправляла хустку на шиї.
Коли офіційна частина закінчилась і діти з гамором розбіглись по новеньких класах, Маша підійшла до мами.
— Мамо, ти як?
— Добре, доню. — Оксана довго дивилась на школу, на яблуню, на Назара, що стояв неподалік і розмовляв із дітьми. — Пам'ятаєш, ти колись спитала мене, чому в нас нема тата?
Маша кивнула.
— Я сказала, що в нас є ми, а ми вміємо більше, ніж деякі.
— Пам'ятаю.
— Ото ж, — Оксана усміхнулась, і в куточках її очей зблиснули сльози. — Тепер у нас є ми. Але вже більше. Нас, Машо, тепер багато.
Маша обійняла її й довго не відпускала. Над ними шелестіла молода яблуня, а десь у школі перший дзвінок радісно розлився по всьому подвір'ю.
Назар підійшов тихо й узяв Машу за руку. Просто так, без слів, як беруть руку того, хто завжди був поруч.
— Додому? — спитав він.
Маша озирнулась. Школа світилась на сонці. Мама стояла поруч. Ганна Петрівна махала їм рукою з порога. Діти вже малювали щось у класах на великих дошках.
— Додому, — сказала вона. — Скрізь, де ти.
І вперше за все життя вона була певна: що б не стало на їхньому шляху, вони збудують. Все, що захочуть. Разом.
Кінець
Якщо вам сподоався мій роман. Ставте вподобайки, коментуйте, мені дуже важлива ваша думка. Підписуйтесь, на вас чекає багато цікавого!
#3126 в Любовні романи
#1372 в Сучасний любовний роман
#275 в Молодіжна проза
Відредаговано: 01.11.2026