Глава 39

Глава 39: Анатомія втоми
​Вітальня маєтку Торнів була занурена у м’яке напівсвітло. Камін потріскував, розкидаючи помаранчеві відблиски на втомлені обличчя. Тут не було Короля, не було протоколів — лише люди, які за один день прожили маленьку війну, поки решта світу жувала штруделі.
​Мірея сиділа прямо на килимі, спершись спиною на крісло Каспіана. Її парадна сукня була безжально зім’ята, а в розпатланих кучерях все ще блищав пилок того самого магічного метелика. Каспіан, чий мундир вперше за день був розстебнутий біля коміра, машинально перебирав пасмо її волосся, навіть не усвідомлюючи цього жесту. Його пальці все ще пахли озоном і порохом.
​— Якщо я ще раз побачу офіціанта з «рідкісним вином», я перетворю його на жабу прямо на очах у кавалерії, — пробурмотіла Мірея, заплющивши очі. — Моя іскра сьогодні гуде так, ніби я намагалася закип’ятити Внутрішнє море.
​Флема сиділа за столом, заваленим звітами Канцелярії. Еліас стояв за її спиною, поклавши руки їй на плечі. Це був рідкісний момент, коли «хижак у шкурі кролика» не грав роль — він просто втомлено тримався за єдину людину, яка розуміла хід його думок.
​— П’ять замахів за шість годин, — тихо промовила Флема, дивлячись на полум’я. — Це не просто зухвалість. Це перевірка на виснаження. Вони кидають у нас пішаків, щоб ми витратили всю силу на їхнє прибирання.
​— Вони мають рацію, — озвався Вальмар з іншого кінця кімнати. Він тримав на руках сплячого Лу. Малюк розметався уві сні, його крихітний золотий браслет тьмяно виблискував у сутінках. — Сьогодні ми встигли. Завтра — можливо. Але післязавтра Лу виросте, вийде за межі Садів, і ми не зможемо бути поруч кожну секунду.
​Айкана стояла в тіні біля вікна. Її постать здавалася висіченою з нічного повітря.
— Сталь втомлюється, — її голос розрізав тишу, як лезо. — Навіть найкращий клинок вкривається щербинами, якщо ним тільки відбивати удари. Щоб врятувати меч, треба вбити того, хто по ньому б’є.
​Каспіан підняв голову, і його зелені очі холодно блиснули.
— Вона права. Ми граємо в «захист» за правилами Гліфу — обережно, законно, непомітно. Але Аркадія не знає Кодексу. Вони знають лише отруту та кров.
​— Ви пропонуєте змінити стратегію? — Еліас підняв погляд, і в його очах прокинувся той самий небезпечний блиск, який зазвичай віщував політичну катастрофу для його ворогів.
​— Я пропоную припинити бути щитом, — Мірея раптом випрямилася, її чорні очі палали рішучістю. — Ми витрачаємо життя на те, щоб Лу міг спокійно поспати одну ніч. Ми ловимо стрільців на вежах, поки той, хто платить їм, сидить у своєму палаці в Аркадії і п’є вино. Це не захист. Це повільне самогубство.
​Флема підвелася, її обличчя було блідим, але спокійним.
— Завтра ми підемо до короля Оріна. Не зі звітом про те, скільки штанів ми підпалили шпигунам. А з планом.
​— Планом чого, Емо? — запитав Вальмар, міцніше притискаючи до себе сина.
​— Планом демонтажу кореня проблеми, — Флема підійшла до карти Сингеї і одним точним рухом перекреслила Аркадію червоним олівцем. — Ми не будемо більше чекати на їхні «подарунки». Ми зробимо так, щоб наступний замах став для них технічно неможливим. Бо спокій Лу вартий того, щоб ціле королівство змінило владу.
​— Ви хочете розв’язати війну? — Каспіан вигнув брову.
​— Ні, Каспіане, — Еліас вкрадливо посміхнувся, і в цій посмішці було більше загрози, ніж у сотні мечів. — Ми хочемо влаштувати «хірургічне втручання». Разом ми — сила, яку Аркадія не зможе навіть прорахувати.
​Айкана вперше за вечір вийшла з тіні. Вона підійшла до Лу, торкнулася його м’якої щоки і перевела погляд на дівчат.
— Я хочу, щоб він бачив метеликів, які не намагаються його вбити. Ведіть. Моя сталь готова перестати відбивати і почати жати.
​У вітальні запала тиша — важка, насичена ароматом вишневого пирога та холодної сталі. Це була тиша перед початком полювання. Присутні зрозуміли: бути «ефективними» в захисті більше недостатньо. Тепер вони мали стати нещадними в нападі.