Скляний сміх

Телефонний гудок здавався Аліні ударом молота по тонкому склу її надії. Вона стояла біля воріт свого колишнього дому, тримаючи за руку наляканого Марка, а за її спиною люди в уніформах уже наклеювали стрічки «Опечатано».

— Алло... Колю? — її голос зірвався. — Він усе знищив. Дім, рахунки, компанію... Миколо, мені нікуди йти. Артем вивів усі гроші на підставну фірму і зник.

На іншому кінці дроту запала тиша, а потім пролунав сміх. Це не був дружній чи співчутливий сміх. Це був сухий, майже металевий звук людини, яка нарешті побачила підтвердження своєї правоти.

— Ого, Ліно... — голос Миколи був спокійним, навіть задоволеним. — То «золота клітка» таки тріснула? Архітектор вирішив зробити демонтаж, не попередивши мешканців?

— Миколо, це не жарти. У мене на руках дитина, а податкова вже шукає мене через твої контракти! — Аліна майже кричала.

— Мої контракти? — Микола знову коротко засміявся. — Ліно, ти сама хотіла «сліпу зону». Ти сама гралася в таємниці. Я малював тобі правду, а ти ховала її в шухляду під замок. А тепер ти хочеш, щоб я став твоїм новим «периметром безпеки»?

Микола не збирався її рятувати. Для нього вона перестала бути «Ліною з підвіконня» в той момент, коли прийняла статус директорки «L’Eclat».

— Знаєш, що найсмішніше? — продовжив він. — Артем зробив тобі послугу. Він дав тобі ту саму «голу правду матеріалу», про яку ми сперечалися. Тепер ти вільна. Абсолютно. Без грошей, без стін, без ілюзій. Хіба не про це ти малювала в ескізах «Свободи»?

— Ти не допоможеш нам? — прошепотіла вона.

— Я художник, Ліно, а не кризовий менеджер. Я не вмію будувати фортеці. Бувай. Може, колись зустрінемося в черзі за безкоштовним супом — там можливості у всіх однакові.

Короткі гудки в слухавці прозвучали як постріл милосердя. Аліна повільно опустила руку з телефоном. Вона зрозуміла: Артем не просто забрав гроші. Він випалив навколо неї все поле, залишивши її в центрі пустелі.

Вона подивилася на мідне кільце в своїй долоні. Тепер вона знала: Артем не помилився в розрахунках. Він знав, що Микола — це лише декорація, яка розвалиться при першому ж штормі.

Аліна підняла Марка на руки. Гроші перейшли на компанію «Tabula Rasa». Чиста дошка. Це був не просто грабунок. Це був виклик. Артем залишив їй життя, сина і нульовий цикл.

Холодний вітер кинув пригорщу пилу в обличчя, а Марко сильніше притиснувся до її колін. У цей момент, коли світ Аліни остаточно перетворився на згарище, до воріт підкотив звичайний кур’єрський мопед.