Розділ 44. Одинадцятий місяць. Ті, що полетять разом

Перша людина, чиє життя почалося на Ардені, ще не мала ні імені, ні голосу, ні окремого місця у списках.

Про її існування Хана Дор дізналася під час звичайного медичного огляду. Вона прийшла до табору з поселення за склепінниковим лісом разом із двома жінками, яким належало пройти навчання перед майбутнім розселенням. Останніми днями Хана швидко втомлювалася, кілька разів відчувала нудоту біля харчових накриттів, а одного разу заснула під час денного обговорення, чого з нею не траплялося навіть після тяжких нічних чергувань. Вона пояснювала це дорогою, зменшеними постачаннями їжі й роботою з жінкою, у якої запалився глибокий поріз. Мая Сорен подивилася на неї, поставила кілька запитань і мовчки подала діагностичну пластину.

Результат з’явився за кілька секунд.

— Вагітність підтверджено, — сказав АРГО біля медичної ділянки. — Розвиток відповідає приблизно шостому тижню. Відхилень не виявлено.

Хана сиділа на краю мата й довго дивилася на свої руки.

— Шостому?

— Так.

Вона порахувала дні. Потім перерахувала, уже розуміючи, що помилки бути не може.

— Отже, не на кораблі.

— Ні.

— І не в перші місяці після висадження.

— Ні.

Мая сіла поруч.

— Ти знала, що це можливо?

Хана всміхнулася.

— Я медикиня, а не рослина. Звісно, знала.

— Я питаю, чи ти цього чекала.

Хана відповіла не відразу. Вони з Коріном Летом не ухвалювали рішення, яке можна було б записати на пластині як початок майбутньої дитини. Не призначали дня, не складали програми й не надсилали АРГО запиту, щоб оцінити найкращий час. Після народження Реї вони багато говорили про дітей, зовнішнє поселення, про те, чи зможуть людські групи вижити після розселення, якщо ставитимуться до народження як до далекого завдання майбутніх поколінь. У колишньому світі можливість зачаття контролювали майже так само точно, як температуру в приміщенні. На Ардені частина старих засобів іще діяла, деякі потребували медичного поновлення, а дехто свідомо припинив ними користуватися. Хана й Корін не намагалися домогтися вагітності, але й не запобігали їй. Вони прийняли таку можливість, не обравши миті.

Можливість обрала сама.

— Це перша? — запитала Хана.

Мая хотіла її зупинити, але АРГО вже відповів:

— Перша підтверджена вагітність, що триває і почалася після висадження на Арден.

— Ти перевіряв інших?

— Я маю медичні відомості про людей, які проходили огляди або перебували під постійним наглядом за показаннями. Не можна відкидати ймовірності ранішого зачаття, якого ще не виявили ні людина, ні система. Але за наявними даними твоя вагітність перша.

Хана заплющила очі.

— Не оголошуй.

— Медичні відомості не передаватимуться без потреби або твоєї згоди.

— Навіть раді?

— Вагітність впливає на безпеку перевезення, тому медичні потреби буде враховано під час розселення. Сам факт не оголошуватиметься суспільною подією без твого рішення.

— Добре.

За дві години про вагітність знало пів табору.

Повідомив не АРГО. Хана сама знайшла Коріна біля картографічних накриттів і сказала йому при людях, бо не хотіла вести його до намету й перетворювати новину на таємницю, яку інші однаково невдовзі помітять. Корін кілька секунд не міг збагнути. Потім опустився перед нею на коліна, поклав долоні їй на стегна й запитав:

— Ти впевнена?

— Ні. Ми просто вирішили перевірити, чи вміє АРГО жартувати.

Він засміявся, обійняв її, потім відсторонився.

— Коли?

— Шість тижнів.

Корін теж почав рахувати.

Навколо вже стояли люди. Один провідник привітав його. Жінка з полотняного двору запитала, чи не потрібен Хані вільніший одяг. Хтось побіг по Мару Елсен, яка перебувала в таборі на перемовинах про розселення. За годину новина дійшла до Північного союзу, металургійних майданчиків і вартових біля Орена. До вечора люди говорили вже не лише про вагітність Хани, а й про першу дитину, зачату на Ардені.

Хана намагалася їх виправляти.

— Це ще не народжена дитина. І не суспільне досягнення.

— Але життя почалося тут, — відповідали їй.

— Воно почалося в мені.

— На Ардені.

— Я помітила, де перебуваю.

Сигна Роуд прийшла з Реєю й сіла поруч, поки Хана відбивалася від чергових привітань.

— Звикай, — сказала вона. — Спочатку всі роблять із дитини символ. Потім вона кричить уночі, і символ доводиться колисати.

Рея сиділа в матері на колінах, тримала обома руками гладеньке глиняне кільце й намагалася запхати його до рота.

— Мені до крику ще далеко.

— Для решти — вже близько.

Хана подивилася на дівчинку.

— Ти шкодувала, що залишилася в таборі?

— Іноді. Потім Еліан приходить з-за лісу, розповідає, як вони вночі відганяли обхопника від сховків, і я на якийсь час перестаю шкодувати.

— А після розселення?

— Тому я і прийшла.

Сигна прийшла не лише привітати. За два дні завершувався попередній вибір великих транспортних груп. Вона й Еліан досі перебували в різних списках. Він хотів іти разом із мешканцями поселення Мари, які об’єдналися з кількома вільними колами й провідниками північно-західних маршрутів. Сигна обрала групу, що формувалася навколо медиків, полотняних дворів, сімей із малими дітьми й частини рільників. Їхній майбутній регіон лежав на іншому материку.

До появи Реї цю відмінність ще можна було обговорювати. Після народження вона стала дорогою, яку одному з батьків доведеться закрити.

Хана зрозуміла, що її власна радість з’явилася в найневдаліший час.

Вона й Корін також записалися до різних об’єднань.

Корін увійшов до групи, яку поки що називали Переходом. Там зібралися провідники, картографи, учасники експедиції через Велику ріку, люди, які займалися обміном, кілька червонярів, медиків і сім’ї із зовнішніх стоянок. Перехід не хотів будувати одне щільне поселення. Його учасники збиралися заснувати кілька близьких громад уздовж великої річкової системи й підтримувати між ними дороги, перевезення та регулярний обмін. Корін бачив у цьому продовження своєї роботи. Він уже сполучав табір із групою Мари й вважав, що на новому місці дороги мають з’явитися раніше за кордони.