Розділ 36. Кінець шостого місяця. Міра

Уранці ніхто не знав, як змусити людину з’явитися на розгляд, якщо вона просто не прийде.

У таборі не існувало поліції, варти, приміщень, які можна було замкнути, чи посад, що давали право схопити дорослу людину за руки. Рада могла викликати Лукаса Вейра та інших учасників захоплення шлюпки, але саме слово «викликати» зберігало зміст лише до першої відмови. За межами захисного поля починалися десятки доріг. Будь-хто зі звинувачених міг піти до зовнішньої стоянки, сховатися у склепінниковому лісі або заснувати ще одну групу, а АРГО не збирався затримувати людей лише тому, що рада хотіла з ними поговорити.

Лукас прийшов сам.

Він з’явився біля майданчика раніше за більшість представників, приніс складану підстилку, сів скраю й поклав перед собою мідний клин, яким поверненці намагалися розкрити сервісний модуль. Клин зігнувся, край розплющився, а на червоній поверхні залишилися сірі смуги корабельного покриття. Предмет не мав практичної цінності, але Лукас заявив, що це частина події й тому має лежати на видноті.

Тесса Март прийшла разом із ним. За нею з’явилися ще вісімнадцятеро учасників. П’ятеро відмовилися приходити. Двоє вже вночі залишили табір і вирушили до східної річки. Один чоловік передав пластину, на якій написав, що не визнає за радою права оцінювати опір викрадачеві. Решта заявили, що відповідатимуть лише на конкретні звинувачення, якщо їх сформулюють заздалегідь.

Рада заздалегідь їх не сформулювала.

Самі представники не могли домовитися, що саме сталося. Одні називали це захопленням транспортного засобу й пошкодженням спільної системи постачання. Інші — політичним протестом. Треті — спробою втечі. Четверті вважали головним не шлюпку, а людей, які сиділи під її опорами й свідомо перетворилися на перешкоду для злету. Кілька поверненців стверджували, що жодної небезпеки не було, бо АРГО однаково не підняв би апарат. Їм відповідали, що впевненість у чужій обережності не дає права поміщати людину в небезпечну зону.

Рейн запропонував почати не з назви, а з послідовності дій.

— І хто її встановить? — запитав Лукас. — АРГО покаже запис і вибере зручні для себе миті?

— Шлюпка зберегла технічні дані, — сказав Рейн. — Люди бачили, що відбувалося. Ти сам нічого не заперечуєш.

— Не заперечую захоплення. Але не погоджуся, якщо його заздалегідь назвуть злочином.

— Тоді назвемо подією.

— Дуже сміливо.

— Для початку достатньо.

Розгляд проводили біля великої карти Ардена. Не тому, що це місце було найкращим, а тому, що там уже збиралися люди, ухвалювали тимчасові правила й зберігали глиняні пластини. На майданчику не було підвищення. Представники сиділи на тих самих каменях і підстилках, що й решта. Лукаса не посадили окремо. Він перебував серед учасників, хоча перед ним залишили вільний простір, щоб промовця було видно.

Зібралося кілька тисяч людей.

Більшість не могла почути кожного слова. Координатори передавали короткий зміст секторами, а спрямована акустична система підсилювала лише голос людини, яка тимчасово отримувала право говорити. АРГО не оголошував порядку й не відкривав засідання. Він узагалі мовчав, доки Рейн не передав офіційного запиту про технічні наслідки.

— Підтвердь пошкодження шлюпки й рівень небезпеки для людей, — сказав Рейн.

Відповідь пролунала над майданчиком:

— Деформовано зовнішній кожух розподільника посадкової системи. Пошкоджено привод вантажної рампи. Усередину механізму потрапили глина, мінеральний пил і рослинні волокна. Два кріплення вантажної платформи зазнали навантаження, що перевищувало робочий діапазон. Ремонт виконано автоматичними засобами на орбіті. Апарат відновлено.

— Чи могла шлюпка злетіти, поки люди перебували під корпусом? — запитала Аміна Грей.

— Технічно — так. Безпечно — ні.

— Ти збирався її піднімати?

— Ні.

Лукас одразу підняв руку.

— Отже, небезпеки не існувало.

АРГО відповів безпосередньо йому:

— Ти помиляєшся. Небезпеку створювали можливе зміщення рампи, руйнування дерев’яних конструкцій, вплив нагрітого корпусу, падіння людей під час руху опор і ваші спроби пошкодити енергетичний модуль. Відсутність у мене наміру злетіти виключала один сценарій, але не решту.

— Ти контролював кожну систему.

— Контроль зменшував імовірність загибелі. Не усував її цілком.

— Наскільки вона була високою?

— Для людей під корпусом — низькою до дощу й середньою після того, як розмокли клини. Для тих, хто перебував біля сервісного модуля, імовірність тяжкого ураження в разі подальшого пошкодження захисту стала б високою.

— Але ти відключив модуль.

— Після того, як вплив наблизився до внутрішнього контуру.

— Міг відключити раніше.

— Міг.

Лукас усміхнувся, наче отримав потрібне зізнання.

— Отже, знову дозволив небезпеці зростати заради уроку.

— Я дозволив дорослим людям діяти в межах ризику, який під моїм наглядом залишався зворотним. Після зміни рівня ризику втрутився.

— Ти весь час залишаєш за собою право визначати мить.

— Так.

— І називаєш нас вільними.

— Ні. Вільними вас мають зробити ваші рішення і здатність жити без того, щоб я визначав мить. Поки що цієї здатності недостатньо.

АРГО припинив відповідати. Рейн не намагався повернути його до розмови. Технічні факти було встановлено: пошкодження існували, небезпека також, але ніхто не загинув і не зазнав серйозної травми.

Після цього заговорили свідки.

Вартовий, який першим помітив людей біля шлюпки, підтвердив, що його тримали за зап’ясток, коли він спробував витягти клин. Жінка, яка його зупинила, визнала це й сказала, що не хотіла завдавати шкоди. Люди під опорами стверджували, що зайняли свої місця добровільно й знали про ризик. Троє визнали, що Лукас говорив про можливий рух корпусу, але запевняв: АРГО його не допустить. Тесса докладно пояснила спробу розкрити сервісний модуль і визнала, що не знала його внутрішньої будови. Чоловік із молотком заявив, що діяв із власної ініціативи. Лукас відповів, що не віддавав прямого наказу, але й не зупинив його після першого удару.