Розділ 2. Вибір

Ранок на «Астреї» наставав не тому, що десь сходило сонце. Сонця тут не було, якщо не рахувати тих далеких зірок, що лежали за корпусом як холодні точки чужих систем, та й вони більшу частину часу були не небом, а краєвидом, вибраним, відфільтрованим, підсиленим, очищеним від технічних завад і поданим пасажирові в тій емоційній якості, за яку він заплатив. Ранок наставав за розкладом. За корабельним часом. За старою земною звичкою ділити існування на двадцять чотири години, хоча Земля давно перестала бути центром чого б то не було, крім походження, пам’яті й офіційних церемоній. Людське тіло, навіть змінене, підправлене, омолоджене, застраховане від більшості слабкостей, усе ще жило в тіні давнього обертання планети, на якій колись мавпа вперше підняла очі до неба й не зрозуміла, що цим жестом зіпсує спокій усім своїм нащадкам.

Але на лайнері цей ранок стосувався не всіх. Одні вже прокинулися, бо їхні особисті біоритми були налаштовані на земний стандарт, інші лише поверталися з нічних зон, де ніч тривала стільки, скільки дозволяли гроші, здоров’я й медичні блоки відновлення, треті ще спали в каютах, наповнених штучним світанком, четверті сиділи в ресторанах із видом на порожнечу й їли сніданок, який міг бути приготований за рецептом будь-якого століття, будь-якої планети й будь-якого померлого народу, якщо цей народ залишив після себе хоч якусь гастрономічну спадщину. Були й такі, хто вже третій день не розрізняв часу доби, переходячи з басейну в клуб, із клубу в зал невагомості, із залу невагомості в чужу каюту, з чужої каюти в медичний сон, а потім назад — у світло, музику, вино й розмови, де кожне «завтра» означало не календар, а відкладене задоволення.

Тому оголошення, яке АРГО вивів в особисті простори пасажирів, прозвучало водночас як ранкова новина, вечірнє запрошення й нейтральне повідомлення для тих, хто вже давно існував поза добою. Воно з’явилося на стінах кают, у браслетах, у прозорих панелях над столами, у дзеркалах, на внутрішніх екранах прогулянкових галерей, м’яким голосом лягло в зони відпочинку й навіть було подане у вигляді світлового візерунка в одному із залів тиші, де гості формально не хотіли чути нічого, крім власного дихання. Голосування щодо наступної планетарної зупинки завершилося. Участь узяли шість тисяч чотириста дванадцять пасажирів, що вважалося високим показником для круїзу такої тривалості, бо вже після другого місяця більшість гостей голосувала радше з примхи, ніж із цікавості, а деякі передавали свій вибір особистим асистентам, не надто вникаючи в те, куди їх повезуть, якщо там будуть достатньо дорогі послуги, помірний ризик і можливість потім розповідати про це так, ніби вони зробили щось сміливе.

Перемогла планета Кайра-Вель у системі Еридан-447. Перевага становила вісім відсотків від загальної кількості голосів, що в пасажирських обговореннях уже за кілька хвилин перетворилося на «майже одностайний вибір», бо багаті люди, як і бідні, любили надавати своїм випадковим рішенням вигляду долі, тільки робили це з кращими інтонаціями. Решта варіантів — крижаний місяць із підлідним океаном і прозорими куполами, старий тераформований світ з археологічними залишками першої хвилі колонізації, орбітальний фестиваль над газовим гігантом і планета-океан із плавучими готелями — набрали менше, хоча кожен із них був достатньо добрий, щоб сподобатися людині, яка справді хотіла побачити щось нове. Кайра-Вель перемогла не новизною. Новизна давно перестала бути рідкістю. Вона перемогла поєднанням умов, які пасажири визнали правильними: красива поверхня, контрольована небезпека, тілесний комфорт, можливість спуститися вниз, зробити фотографії, відчути легке порушення земної норми і, головне, можливість убивати місцевих тварин під прикриттям слова «полювання».

В інформаційному пакеті планета виглядала майже невинно. Дві зорі, одна жовто-біла, друга холодніша, помаранчева, давали довгі подвійні тіні й складні світанки, які рекомендувалися для спостереження з північного краю каньйонної гряди. Два супутники, Нарі й Ольм, піднімалися над горизонтом із різницею в кілька годин, іноді сходячись так близько, що нічне небо здавалося намальованим для людини, яка втомилася від правдоподібності. Гравітація становила вісім десятих земної, через що рух тіла ставав трохи легшим, стрибок — трохи вищим, падіння — трохи повільнішим, а сама людина, якщо була достатньо марнославною, могла прийняти фізичну поступливість світу за власну молодість. Атмосфера вважалася придатною для короткого перебування за умови використання носових кисневих коректорів: маленьких, майже непомітних пристроїв розміром із прикрасу чи прищіпку, які підтримували дихання, компенсуючи двовідсоткову нестачу кисню й фільтруючи місцеві спори, не небезпечні, але неприємні для слизових оболонок. Тиск був м’яким. Температурні зони — різноманітними. Радіоактивний фон — нижчим за граничні норми. Тектонічна активність — видовищною, але безпечною в туристичних секторах. На рекламних проєкціях червоні ліси тягнулися стінами ущелин, як м’ясистий мох, перетворений природою на архітектуру, широкі термальні басейни диміли серед чорного каменю, а над ними літали місцеві великі істоти, яких земне око спершу прийняло б за птеродактилів, якби за секунду не зрозуміло, що це не ящери, не птахи й узагалі не щось рідне давній земній пам’яті, а членистоногі летуни з напівпрозорими суглобистими крилами, сегментованими тілами й красивою огидністю комахи, збільшеної до розмірів легенди.

Саме ця огидність робила їх зручними. Убивати істоту, схожу на звіра, багатьом було б неприємно, особливо якщо в неї були очі, шерсть, кров звичного кольору або дитинчата, яких можна було прийняти за цуценят. Убивати істоту, схожу на гігантську крилату комаху, було простіше. Тут не треба було долати співчуття, достатньо було назвати співчуття біологічною помилкою сприйняття. До того ж Кайра-Вель уже стояла в списку світів другого тераформування. Її флора й фауна офіційно підлягали обмеженому збереженню в резерватах, генетичному архівуванню й частковому витісненню в процесі підготовки поверхні до майбутньої колонізації. Ніхто не казав «зайве життя». У двадцять третьому столітті грубих слів уникали. Казали: несумісна біосфера. Низька еволюційна складність. Відсутність ознак вищої когнітивної організації. Екосистемна замінність. Мовою туристичних пакетів це звучало ще м’якше: унікальна можливість доторкнутися до первозданної природи до початку наступного етапу планетарного розвитку.