Розділ 6:Кошмари та лід

В Зоні Сірого Кола, там, де світло ледь пробивається крізь товщу сірого туману, на самісінькій межі руїн стояла Арахна — витончене створіння, вкрите лускою, з п’ятьма гострими, мов леза, кінцівками, що тримали павутиння, здатне розрізати камінь. Її очі, блискучі, як холодні діаманти, вловлювали найменші рухи в цій проклятій пустці.

Неподалік пролунали незвичні звуки — щелепи, що клацали мов лещата, зуби, які блищали у сірій тиші. Зубастики — зграя невеликих, але жорстоких істот, що жили за рахунок болю і страху інших. Їхні зуби були гострі, як бритви, а очі світліли лютою агресією.

Перший напад став несподіванкою.

Зубастики розбіглися по периметру, сичачи і риплячи, загрожуючи блискавичними укусами. Арахна швидко піднялася на своїх багатоніжках, її павутиння блищало на фоні напруги повітря.

Вона кинувала павутину, ловлячи зубастиків у хитромудру сітку, що миттєво ставала крижаною пасткою. Але ці маленькі створіння не здавалися: вони рвали павутину своїми гострими кігтями, відчуваючи запах страху.

Один із Зубастиків, найбільший і найжорстокіший, прорвався крізь павутиння і кинувся на Арахну, але вона вдарила його гострим кінцем ноги, що розсікла йому хребет. Звук хрускоту ламаючоїся кістки рознісся пусткою, викликавши моторошний гуркіт.

Арахна не дала йому впасти — однією рукою схопила голову і розчавила, відчуваючи холод крові, що стікала по її лапах.

Але Зубастики були чисельні.

Вони оточили її, шиплячи і рухаючись у зграї, сплітаючи хаос навколо кожного руху павука.

Тоді Арахна зробила несподіваний хід: вона стрімко піднялась угору, використовуючи уламки скель як опору, і з висоти кинула в центр зграї важкий камінь, який з розгрому розколов кількох зубастиків навпіл.

Це дало їй шанс.

Використовуючи швидкість і спритність, вона кидалася серед них, залишаючи після себе шлейф з павутиння і смерті.

Зубастики, одна за одною, падали, але їхня агресія не вщухала — вони кусали, дряпали, кусалися, намагаючись прорватися до її шиї.

Один із зубастиків, який здався вже майже мертвим, несподівано підхопився і вп’явся зубами в Арахну.

Вона кричала — звук пронизував Зону, і на кілька секунд павутина затремтіла разом з нею.

Зубастик стояв на її спині, але Арахна змогла розкрити другу пару кінцівок, що швидко перетворились на гострі ножі. Вона вдарила ними, розсікаючи створіння навпіл.

Залишився останній зубастик — найбільший, найзліший.

Він був як гігантський вовк, з величезною пащею і блискучими зубами, що сяяли, мов леза.

Він ревів, нападаючи на Арахну, і почалась справжня битва титанов.

Арахна кидалася, випускаючи нові нитки павутиння, намагаючись зв’язати ворога, але той розривав їх зубами, кусаючи, рвучи м’язи.

Врешті-решт, коли зубастик відкрив пащу, щоб проковтнути її, Арахна блискавично вп’ялася йому у верхню щелепу, різко викручуючи кігті і завдаючи нищівного удару.

Зубастик завив від болю, падінням розколюючи землю, а Арахна, використовуючи його втрату рівноваги, викинула останній крик смерті — павутиння стиснулося, наче обійми самогубства, і величезний зубастик задихнувся у її капкані.

Зона стихла.

Арахна стояла посеред руїн, дихаючи важко, з ранами, що пекли, але вона жива — королева Зони, що знищила зубастих загарбників.

Але в далині знову зашуміло павутиння… і нова загроза повільно наближалася.

Арахна стояла серед розбитих уламків Зони Сірого Кола, її тіло вкривалося холодним потом, а рани пекли гострим вогнем. Втратилися всі сили, але її очі — гострі, мов леза, пильнували навколо. Павутиння, що вона ткала, мерехтіло в напівтемряві, як останній захист від хаосу.

Раптом повітря змінилося — запах застиглої крові змішався з дивним, металевим ароматом. З-під землі пролунали скрип і стукіт, наче величезний механізм пробуджується після довгого сну.

Зі зламаної платформи виповзла тінь — це була Лямбда, істота, що нагадувала гібрид людини і металевого павука. Її тіло було обшите залізними пластинами, а замість очей — пульсуючі червоні лінзи. Лямбда була створена з енергії Зони і її уламків, вона жила для контролю та нищення всього живого, що не підкоряється Зоні.

Вона мовчки підняла одну зі своїх кібернетичних лап і ткнула в землю — і павутиння Арахни почало поступово руйнуватися, нитка за ниткою, наче кислотний дощ.

Арахна відчула, як в її нутрі піднімається лють і страх. Вона розуміла — ця машина не знає жалю.

— «Ти — обман Зони…» — прошепотіла вона, збираючи сили.

Лямбда відповіла лише холодним дзижчанням і почала наближатися, її рухи були надзвичайно швидкими, наче машина відчувала кожен порух павука.

Битва почалася.

Арахна стрімко кинулася вперед, її кігті блищали, мов леза. Вона намагалася ув’язати Лямбду в павутину, але та миттєво розрізала її гострими вольфрамовими лезами, залишаючи шрами на шкірі павука.

Лямбда вибухала в атаках, її кіберлапи металися, розриваючи павутину і розсікаючи землю.

Арахна відступала, збираючи енергію в лапах. Вона кинула у Лямбду клубок павутиння, що вибухнув, сплітаючи навколо істоту. Але Лямбда активувала щит із електромагнітних хвиль — павутиння миттєво розтануло.

Тоді Лямбда нахилилась і однією кіберлапою вдарила Арахну в груди. Павук упав, розкидаючи кров і пил.

Але навіть лежачи, Арахна не здавалась. Вона зібрала останній подих і з’єднала кінчики своїх лап — павутиння стало сяючим, наче жива зброя.

В останній момент вона піднялась і закинула крижані нитки у вразливі місця Лямбди — ті вибухнули, викликаючи коротке замикання.

Лямбда затремтіла, її рухи сповільнилися.

Арахна кинулася вперед, використовуючи момент — її кігті врізалися в металеве тіло, розриваючи пластини.

Лямбда впала на землю, випускаючи останні іскри.

Арахна дихала важко, її тіло ломило, але вона знала — це не кінець.

Зона дивилася на них обох — і дихала все повільніше.