Глава 40

Істина завжди виходить назовні, проте пізно

Заняття в університеті пройшли повз нього. Алан не пам'ятав, про що йшла мова на лекціях і чим пообідав в місцевому кафе, із рук все падало, часто йшов не розбираючи дороги, наштовхуючись на людей. Услід летіли образливі слова, а він і не думав реагувати, він їх і не чув, не бачив косих, а іноді й співчутливих поглядів у свій бік. Його думки крутилися навколо сварки з батьком, не першої за останній тиждень, його дивної пасії та матері, яка чомусь через двадцять років щасливого шлюбу вирішила зрадити чоловіку. Друзі та однокурсники помічали його стан, і навіть спочатку хотіли чимось зарадити, проте він уперто мовчав, не розказуючи про ситуацію вдома. А після приступу на лекції ще більше замкнувся в собі, бо не думав, що хтось зможе йому допомогти, чи принаймні повірить у його розповіді. Сором гнітив його.

Алан до останнього відтягував той момент, коли потрібно було повертатися додому. Якби йому було куди податися, сьогодні його б там не побачили. Рука потягнулася до телефону, щоб набрати матір, проте так і завмерла в повітрі. Злість на неї ще не минула, а розчарування неприємно саднило за грудьми. Хлопець стиснув пальці в кулак і вдарив по лаві, на якій сидів, кісточки боляче занили. За цілий місяць Алан ні разу не натиснув кнопку, аби прийняти виклик від матері й вислухати її, не знав, де вона і чи все в порядку з нею. Батькові ревнощі, які вона так майстерно згладжувала, завіряючи у своїй вірності стільки років, виявилися небезпідставними.

 Надворі було вже темно, а він все сидів і сидів у сквері неподалік будинку. На мить закралася думка, переночувати тут, але оглянувшись довкола, зрозумів, що це погана ідея. Район тут не найбезпечніший. Єдиний ліхтар, що освітлював хоч трохи вулицю, був на іншій стороні, ледь-ледь пробиваючись крізь віття дерев. 

Двері намагався відчинити якомога тихіше, в квартирі було тихо, тому полегшено видихнув. Бачитись з батьком, а особливо з нею було несила. Навшпиньки пройшов у свою кімнату й повернув у замку ключ. І раніше так робив, але не допомагало. Швидко прийняв прохолодний душ, аби збадьоритися. Не спати, повторював як мантру, не спати. Намагався тримати себе в руках, проте страх вже сковував тіло, підбирався все ближче і ближче. Що як все повториться?! Але втома вже брала своє. Алан лиш прихилився головою до спинки ліжка, повністю одягнений, й заплющив очі. Відчув, як тіло провалюється кудись, здригнувся, різко сів. Сам. В кімнаті він сам  -  поглядом провів по периметру. Так важко було боротися, хлопець вже й забув, коли спав нормально, голова його опустилася на груди, сон настиг його миттєво.

- Алане! Алане! – вона знов його кликала, її тягучий моторошний голос огортав його, змушуючи холонути кров у жилах. В голові паморочилось, тіло наливалось свинцем, він не міг ворухнутися. Не розумів, ще спить чи це вже  насправді. – Алане! Ти чекав на мене? – шепіт торкнувся вуха, дмухнувши гарячих подихом. Він рвучко повернув голову у той бік, але там нікого не було, натомість з іншого боку відчув, як прогинається матрац і жіноча рука проникає під футболку. Пестить його, змушує бажати продовження. Тіло охоче відгукується на ласку, в той час як мозок  кипить від ненависті й огиди -  до неї, до самого себе. За те, що він піддається їй.

- Ні! – в його голові звучить крик, а губи не слухаються його, не вдається ніяк розціпити рота. Серце бухає в грудях, піт збирається краплями на лобі… Алан, нарешті, зривається з ліжка й щодуху біжить до дверей, зачіпаючи лампу, що з гуркотом розбивається об підлогу. Єдине джерело світла гасне, крізь штори лише тьмяно пробиваються вуличні ліхтарі. Кімната пуста, а двері закриті, він же сам їх зачиняв. Перевіряє: тремтячими руками перекручує ключ у замку – саме так, були закриті. Шумно видихаючи, притуляється лобом до дверей і мороз іде шкірою, коли чує позаду себе.

- Думав, сон? – Алан повільно повернувся, ковтаючи в’язку слину, що ледь пройшла крізь тугий клубок у горлі. Коханка його батька стояла перед ним абсолютно гола, лише руді локони, що спускалися до талії, трохи прикривали наготу. Краса її була абсолютна й безсоромна.

- Ти не зможеш зі мною боротися, - холодно й водночас якось лагідно промовила, перш ніж приблизитись і накрити його рот в поцілунку. Вкотре все повторювалося, а хлопець не міг нічого вдіяти. Заклякав на місці, не спроможний ані противитись, ані відштовхнути її від себе.

І це було найстрашніше! В ці моменти Алан втрачав себе, інстинктивно  відчував, що ця жінка коїть щось страшне й незворотне для нього. А він ніяк не міг зарадити.

 Двері раптом відчинилися з іншого боку. Чарлі, який прокинувся від гуркоту, пішов шукати його джерело, зрозумівши також, що друга половина ліжка пуста. Він зовсім не очікував побачити сина в обіймах коханої жінки, це був удар ще болючіший, ніж зрада дружини.  

-  Що тут відбувається? – прогримів, стискаючи кулаки. Очі його затягнуло червоною пеленою люті.

- А ти як думаєш? - спокійно спитала та. Вона пронизливо дивилася прямо Чарлі в очі, в якого жодних сумнівів не виникло щодо її вини. Адже вона завжди добре ставилася до його сина, не дозволяла собі нічого зайвого. Її поведінка була зразкова, не те, що його колишньої. За тією хвойдою завжди бігали чоловіки, а він, дурень, вірив їй.  

Чарлі дивився на жінку, про існування якої ще місяць назад не знав, і не міг збагнути, як він не помічав очевидних речей. Вона відкрила йому очі: і на брехливу дружину, і на сина-покидька. Це все Алан! Невдячний мерзотник! Як смів чіпати те, що належить йому! В грудях запекло, здавило…