Глава 8

Коли немає вибору - значно легше обирати, ніж коли він є!

Поліцейських Габріель узяв на себе. Спокійно та виважено відповідав на їхні запитання, поки Евелін збирала докупи свої думки, почуваючи себе неадекватною німфоманкою. Тільки одержимість її була спрямована на одного чоловіка, зорового контакту з яким вона зараз намагалася понад усе уникнути. Він же просив її не зцілювати, отже не хотів цих наслідків для них. Але ж в неї не було вибору - на іншій шальці терезів стояло життя підопічної.  Зараз Евелін ще сильно злилася, окрім сорому, який обпалював її щоки. Згадалися слова емпата, що світ є далеко не справедливим, усе має свою ціну. Цілителька так розсердилася на це, спостерігаючи, як Міранду під'єднують до крапельниці й вкладають на ноші, що раптом чітко вирішила для себе: нехай їй доведеться благати емпата навколішки взяти її, а потім мучитися від безкомпромісної ганьби, вона більше не дозволить людям страждати. Якщо Габріель вважає їх нездоровий потяг одне до одного лише робочими обов'язками, що ж... вона теж так вважатиме! Вибору все одно нема!
Евелін глянула на емпата прямо, не таючись, в її очах була вперта рішучість. Зловила зворотній погляд Габріеля, він замовк на пів слові, просто дивився на неї.
- То як ви дізналися, що жінці потрібна допомога? - повторив поліцейський ще раз. Тон його звучав підозріло. - Ви - не родичі, й навіть не знайомі. Емпат повернувся до нього, щоб відповісти, але Евелін випередила:
- Я - соціальний працівник. А Габріель Торес - волонтер, який час від часу допомагає мені. Жінку ми випадково побачили на кладовищі, куди відвозили до похованого чоловіка одну з моїх підопічних. Місіс Робертсон, - впевнено уточнила вона, й не кліпнувши. В цій ситуації брехня злітала легко з її вуст. - Ця нещасна ридала на могилі своєї дитини, а потім, похитуючись на кожному кроці, пішла геть. Їй було дуже погано і  ми не могли залишити її в такому стані, проте спочатку потрібно було відвезти додому стареньку. Після того, вияснивши, що це за жінка і де живе, ми навідались до будинку Міранди Девіс. Так її звати. І добре, що вчасно нагодилися, - Евелін витримала довгий погляд поліцейського. - На стук у двері ніхто не відчиняв, а потім ми почули звук - щось упало. Напевно, кицька зачепила якийсь предмет, - цілителька байдуже кивнула головою на Матильду, - весь час тут крутиться. Але ми того не знали, і вирішили діяти. 
Нарешті, офіцер кивнув, задовольнившись поясненнями, але попросив показати посвідчення чи документ, який би підтверджував, де дівчина працює. Цілителька погодилася, на щастя, завжди носила його з собою. 
Габріель лише звів брови догори - те, як його напарниця впевнено й невимушено розповідала напівправду, здивувало його. Він її недооцінював. Ґардіанам доводиться часто викручуватися під час порятунку підопічних, адже не всім розкажеш, що справа в надприродному. Однак зараз цілителька зробила це майстерно як для новачка.
- Хтось ще живе тут із потерпілою? Її відвезуть в Центральну міську лікарню, необхідно повідомити родичів, - запитав поліцейський, перевіривши документи в Евелін. 
- Ми поїдемо, - вона глянула на емпата, той кивнув, - зробимо все необхідне. Однак, здається, в неї є чоловік, - знизала плечима. - Точно не знаємо.
- Гаразд, ми розшукаємо і дамо знати. Не хвилюйтеся! - чоловік у формі усміхнувся. - Ви - молодці!
- Ми можемо бути вільні? - цілителька усміхнулася теж, трохи зніяковіло від його слів.
- Звісно, - відповів поліцейський, мигцем глянувши на Габріеля. -   Пізніше ми ще раз вас допитаємо.
- Кицьку заберемо з собою. Наглянемо за тваринкою, - Евелін  нахилилася й підхопила Матильду на руки, прямуючи до виходу. Та невдоволено зашипіла. 
- Цить, - тихо шепнула кішці.
"Могла б і ніжніше зі мною поводитися, - м'явкнула сердито кішка, - всі ребра переламаєш." Цілителька лиш закотила очі, відпускаючи її тільки надворі, подалі.
Вдягаючи шолом, Евелін відчувала на собі уважний погляд емпата. Свій він не поспішав натягувати.
- Чому ти так дивишся на мене, - не витримала. Вона навіть почала знову нервувати.
- Ти закрилася від мене, - вимовив тихо, підійшовши майже впритул. В голосі чулися нотки докору. 
- Не було більше потреби, - розвела руками. Він підібгав губи, отже злився, не зважаючи на спокійний, безпристрасний тон. 
- А якби наші розповіді різнилися? Поліція так просто б нас не відпустила. Ми вдерлися в чужий дім.
- Але ж мені вдалося запевнити їх у благородності наших намірів. Такі вони й були, по суті, - вона знову уникала його погляду. І це дратувало її. Не могла залишатися байдужою, коли він дивився так.
- Дійсно, ти була неперевершеною у своїй переконливості, - сухо похвалив, сідаючи на байк.

В лікарні Евелін та Габріель впевнилися, що з їхньою підопічною все гаразд, принаймні стан її вдалося стабілізувати. Крові Міранда втратила достатньо, тож зараз вона лежала під крапельницею в звичайній палаті, куди їх поки що не пускали, адже родичами не були. 
- Потрібно зцілити ще хоча б два шари аури Міранди, інакше вона довго приходитиме до тями, - зашепотіла Евелін Габріелю. - Якщо взагалі отямиться. Мені вдалося лише трохи відновити колір та структуру першого ярусу, а цього недостатньо!
Вони стояли в кінці коридору, спостерігаючи за дверима палати. Туди щойно ввійшла огрядна темношкіра медсестра, і виходити, здається, поки що не збиралася. 
- Надто ризиковано, - зауважив емпат. - Маємо зачекати трохи.
- Чого? Поки навідається пожирач, аби закінчити свою справу?
- Принаймні до опівночі, - зітхнув Габріель, - тоді залишиться лише черговий персонал, а це набагато менше шансів натрапити на непроханих свідків, -  і, красномовно глянувши на Евелін, додав: 
- Бо судячи з останнього твого зцілення, годину назад, відновлення ти потребуєш швидше  та більше. Не хотілося, щоб нас зловили в пікантній позі на підлозі біля пацієнтки! А гальма в нас, на жаль, уже не спрацьовують.
Проти волі цілителька густо почервоніла й опустила голову. Там крутилися лише два слова, що боляче різонули її серце, і які так спокійно були кинуті Габріелем, - "на жаль".