Глава 5

Напівправда заради блага ще не означає правду, а її замовчування прирівнюється до відвертої брехні!

Скориставшись своїми деякими хакерськими здібностями та відомостями, повідомленими монадою, Габріель вияснив, що підопічну їхню звати Міранда Девіс. В епікризі Центральної міської лікарні, який емпату вдалося витягнути із бази даних, було зазначено, що породіллю виписано з лікарні із цілком здоровою дитиною сьомого лютого 2020 року. Також було зазначено домашню адресу та ім'я чоловіка - Брендон Девіс. Про смерть дитини нічого не вдалося відшукати. 
Перша спроба Габріеля та Евелін поїхати до будинку Девісів закінчилася невдачею, двері їм не відчинили. Недоглянутий газон та зів'ялі квіти в горщиках біля входу наводили на певні думки й викликали сум. Очевидно було, що за будинком вже довгий час ніхто не дивиться, проте відразу ж впадало в око з якою любов'ю все облаштовано навколо. Тут створювався затишок для сім'ї, але щось пішло не так. І від цього ставало моторошно. 
 Емпат не відчув всередині нікого, тому вони вирішили навідатися трохи згодом ще раз. Було б підозріло оглядати будинок серед білого дня, сусіди могли побачити.
  Евелін з Габріелем відвідали ще кілька адрес, де потрібна була її допомога як соціальної працівниці. Разом вони працювали злагоджено як один механізм, не зважаючи на побоювання цілительки. Люди, з якими вона працювала не один рік і стала їм як рідна, здебільшого самотні старенькі, відразу впустили емпата у свій простір, хоча свого часу Евелін мусила завойовувати їхню довіру крок за кроком. Це було й не дивно,  зважаючи на його здібності. Переважно мовчазному Габріелю достатньо було зронити кілька слів в потрібний час і потрібному місці - те, що вони якраз хотіли почути. Чим і розтоплював їхні серця. Цілителька теж навчилася зчитувати почуття людей з їхніх аур, однак до емпата їй було далеко. Вона потайки кидала на нього захоплені погляди, особливо коли він мовчки й терпеливо вислуховував безкінечні історії одиноких підопічних, що прагнули поспілкуватися. В такі моменти Габріель був зовсім інший: стриманий, м'якший у своїх висловлюваннях, співчутливий. Однак Евелін не сумнівалася, що це коштує йому великих зусиль, бо кожну людську емоцію мусив пропускати крізь себе. 
Цілителька ж не могла стримати себе, аби не глянути аури своїх підопічних - переконатися у відсутності впливу пожирателів. І кожного разу видихала з полегшенням, бачучи її цілісність. Одного разу навіть спробувала непомітно забрати тьмяність кольорів, використовуючи свою силу. Місіс Робертсон, вдова військового, що загинув багато років тому, страждала від самотності, час від часу впадаючи у депресії. Але природні фактори цілителька не могла усунути, її енергія не діяла, хоча вона й спробувала відновити баланс кольорів її аури, прикликаючи силу монади всередині себе. Зате напросилася на гнівну тираду від Габріеля, який помітив її намагання. Він мав нахабність навіть категорично заборонити їй зцілювати, чого Евелін вже не могла стерпіти. Все це вилилося в чергову перепалку між ними.
- Я не можу не зцілювати людей. Це моє покликання! - обурилася вона, насупившись. Вони саме попрощалися з місіс Робертсон і йшли до мотоцикла. - Який сенс тоді мого дару?
- Не можна витрачати свої сили так нерозумно, - в'яло відізвався емпат. Йому не хотілося починати цю розмову, тому що ще не готовий був сказати їй усю правду. Та й і як сказати? Не зцілюй людей, не допомагай їм, інакше помреш. Повірить? А щоб припинити цей процес, потрібно лишень зайнятися сексом і пов'язати їхні душі назавжди. А потім він попросить її врятувати Катаріну, його кохану, бо тоді Евелін матиме достатньо сил для того, аби вигнати темряву з її душі й прикликати назад монаду, як каже Арус. Все просто! Лише страждатимуть усі. 
Габріель досі не міг нічого придумати, щоб розв'язати цю надскладну ситуацію. Яке б рішення він не обрав, доведеться чимось жертвувати. І жертві ці надто високі. 
- Я буду використовувати свою енергію розмірено, контролюючи, щоб тобі не довелося силувати себе поповнювати мої запаси, - опустила голову цілителька, не могла в цей момент дивитися на нього. - Я все розумію. Що тобі неприємно, особливо зараз, коли з'явилася Катаріна, - її ім'я Евелін прошепотіла, вимовити вголос було складно. Бо тоді б це означало визнати насправді, що вона стоїть між ними.
- Чому ж неприємно, якраз навпаки. Ти це знаєш, - заперечив Габріель, зітхнувши. - І ти не зможеш противитися силі притяжіння нашого зв'язку. Тому кожне твоє зцілення завершиться так, як і минулі рази, - натякаючи на її непритомність, а після неї на  палкі обійми й поцілунки. - Прийми це, нарешті.
- Чому ж ти не приймеш? - запитала, піднявши очі на нього врешті-решт. В її очах блистіли сльози.
- Справа не в цьому..., - махнув рукою, замовкнувши. Евелін заганяла його в глухий кут, з якого він аж ніяк не вибереться без вагомих втрат. Найгірше було те, що вона сприймала все саме в такому ключі, не розуміючи, що за його застереженнями криється щось набагато більше, ніж просто небажання торкатися її. - Наслідки будуть серйознішими за сиве волосся, розумієш?
- Переживу, - вперто заявила і знизала плечима Евелін. - Тепер моє сиве волосся мені навіть подобається, - вона покрутила локон у пальцях, а потім відкинула його назад на спину.
- Їдьмо до Девісів! Сутеніє, - мовив, похитавши головою. Поки що розмова не мала сенсу, йому доведеться спостерігати за кожним її кроком, щоб не наробила непоправних дурниць. Його надзвичайно дратувало, що Евелін  закрилася від нього й він не чує тепер її думок, не відчуває її зовсім. Це неабияк сердило. Аж до нестерпного зуду в грудях.