ПАДІННЯ ЧОРНОГО КОРОЛЯ

Лотарин прокинувся першим, його тіло нарешті відпочило, а сили відновилися наполовину. Він знав, що ще один день відпочинку, і він буде готовий до подальшого шляху. Озирнувшись довкола, він побачив, як поряд з ним міцно спала Аріанель, її обличчя було спокійним, але на скронях виднілися сліди недавніх сліз. Лотарин ніжно провів рукою по її волоссю, намагаючись не розбудити її. Він відчував її тепло та турботу, які наповнювали його новим змістом.

Потім він перевів погляд на свою матір, Еллірен, яка теж спала поряд. Її обличчя було змученим, але тепер, коли вона була на волі, у її рисах знову з'явився спокій. Лотарін тихо підійшов до неї і обережно оглянув її рани. За допомогою магії він зміг полегшити її біль та прискорити загоєння.

Піднявшись, він подався до краю табору, де маги створили захисний бар'єр. Він оцінив їхню роботу, оглянувши невидиму стіну, яка охороняла їх від ворогів.

- Чудова робота, - похвалив він магів, його голос був тихий, але в ньому звучала впевненість.

Лотарін сказав стародавнє заклинання драконів, і, провівши рукою повітрям, активував його. Перед його очима блиснули тонкі лінії магічної енергії, які зникли, роблячи їх усіх невидимими для сторонніх очей.

— То ми станемо невидимі для наших ворогів, — пояснив він магам. — Це має збити їх із нашого сліду на якийсь час. Але вони вже йдуть нашим слідом, і погоня близько. Ми маємо бути готові.

Він вказав на Аріанель та Еллірен:

— Вони мають відпочити. Як тільки вони прокинуться, ми продовжимо шлях. Ми не маємо багато часу.

Маги кивнули на знак згоди і повернулися до своєї варти. Лотарін знову глянув на Аріанель, відчуваючи, як тривога за її безпеку ще б'ється в його серці. Але він знав, що зробить усе можливе, щоб захистити її та свою матір.

Тагірен сидів біля багаття, задумливо спостерігаючи за вогнем, коли помітив, що Лотарін оглядає табір. Він вирішив покликати його, розуміючи, що сили принца мають відновитись перед подальшою подорожжю.

— Принце Лотаріне, йдіть вечеряти, — покликав він, вказуючи на залишену частку. — Ми вже поїли, а це ваша доля з матір'ю. Коли стемніє, ми повинні рушити в дорогу, і вам потрібні сили.

Лотарин, підходячи до багаття, шанобливо вклонився воїну:

- Дякую за вашу турботу і за те, що гарантуєте нашу безпеку.

Тагірен мовчки і задумливо спостерігав за тим, як Лотарін сідає і починає їсти. У його погляді читалася тривога і щось більше, але він не знав, як розпочати розмову.

Лотарин, помітивши його пильний погляд, злегка посміхнувся і сказав:

— Запитуй мене, Тагірене. Що тебе турбує?

Воїн на мить забарився, озирнувшись на табір, але потім зітхнув і, зібравшись з думками, тихо заговорив:

— Я не хотів турбувати вас... Це особиста справа.

Лотарин м'яко посміхнувся, розуміючи, що питання Тагірена, можливо, стосуються не лише його, а й безпеки загону.

— Нічого страшного, питай, — заохотив його Лотарін.

Тагірен опустив очі, на мить зібравшись із духом, перш ніж поставити запитання:

— Як сталося, що ви опинились у полоні? Адже ви сильний маг і воїн. Невже хтось зміг перевершити вас?

Лотарин поклав недоїдений шматок на землю і глянув у бік вогню, що догоряє. Його обличчя на мить затьмарилося спогадами про події, що призвели його до полону.

— Це був не один бій, Тагірене, — почав він тихо. — Ми билися протягом кількох днів. Мій дядько, чорний король, давно готував цю пастку. Вони атакували з тіней, виснажуючи мене та моїх воїнів, доки сили не покинули мене. Але головне, це магія, давня і темна, якою володіє мій дядько. Він використав прокляття, яке блокувало мої здібності і... заточило мене у цій формі.

Тагірен кивнув, розуміючи, що ворог був підступний і сильний. У його погляді більше не було засудження чи сумнівів, лише повага до принца, який вистояв, незважаючи на всі труднощі.

Лотарин на мить задумався, його обличчя стало серйозним. Він тихо промовив:

— Якби вони не ув'язнили мою матір у вежі і не загрожували її життям, я б не здався.

Його голос був сповнений болю, але в ньому звучала тверда рішучість.

— У моєму житті є лише дві жінки, які можуть мене зупинити — це Аріанель і моя мати... Заради них я ладен пожертвувати своїм життям.

Тагірен уважно слухав його слова, відчуваючи, як у них міститься вся сила прихильності та відповідальності. Він мовчки кивнув, розуміючи, що перед ним стоїть не просто воїн, а й людина, яка готова на все заради тих, кого любить.

— Я вдячний вам за те, що ви та Аріанель прийшли за мною, — продовжив Лотарін. — Без вашої допомоги я не вибрався б звідти. Тепер ми маємо зробити все, щоб урятувати наше майбутнє.

Тагірен знову кивнув, і в його очах спалахнула рішучість:

- Ми з вами, принц Лотарін. Ми не допустимо, щоб чорний король здобув перемогу.

Еллірен тихо підійшла до багаття, її рухи були ледь чутні, наче вітерець у ночі. Лотарин, занурений у розмову з Тагірена, не відразу помітив її наближення. Коли він підняв очі і побачив матір, його обличчя змінилося. Він схопився на ноги, з хвилюванням у голосі:

— Мамо, я тебе не помітив... Пробач. Присядь, ось їжа.

Еллірен усміхнулася, її очі з теплотою дивилися на сина. Вона тихо сіла поряд, прийнявши запропоновану їжу.

— Твій дядько хитрий і підступний, — почала вона, дивлячись на полум'я багаття. — Він обманом привів мене до вежі і заточив там. Я навіть не знала, що весь цей час ти теж був полонений у тій самій вежі.

Її голос тремтів від гіркоти, але Еллірен намагалася зберігати спокій. Лотарін подивився на неї з ніжністю та болем.

— Я знав, що ти в вежі, дядько, щоб посилити мої страждання, сказав мені... — тихо промовив він, стиснувши її руку. — Тому, я набув форми дракона, то я можу відокремлювати свій дух, одну частину я залишив у печері, іншу відправив листом Аріанель.

Еллірен кивнула, її погляд пом'якшав. Вона відчула тепло синової руки, і це додало їй сил. Вона подивилася на Лотарина з розумінням і легкою усмішкою, коли той кивнув, підтверджуючи її припущення.