ТЕМРЯ БЕЗ АРАХНИ

Еландін тримав Арахну у своїх обіймах, відчуваючи, як її життя вислизає. Кришталеві сльози котилися його щоками, сяючи на сонці. Його горе було безмежне, серце розривалася від болю. Він знав, що втрачає ту, кого любив найбільше у світі.

- Чому так? - прошепотів він, крізь сльози. — Чому ти маєш страждати?

Кожен зітхання Арахни нагадував йому про те, що час минає. Він обійняв її міцніше, відчуваючи її тепло, і ридав, не соромлячись своїх сліз. Все його життя, всі його мрії та надії руйнувалися в цей момент.

- Я не можу втратити тебе, - сказав він, його голос тремтів від горя. - Я не знаю, як жити без тебе.

Арахна, навіть крізь біль, дивилася на нього з любов'ю та розумінням. Вона знала, що їхні шляхи скоро розійдуться, але хотіла, щоб він пам'ятав про її кохання.

— Ти завжди будеш у моєму серці, — шепнула вона, і її слова принесли йому трохи втіхи, хоч і не могли заглушити його страждання.

Еландін тримав Арахну у своїх обіймах, відчуваючи, як її життя вислизає. Коли вона випустила останній зітхання, він відчайдушно притиснувся до її неживого тіла, ніби сподівався, що його кохання зможе повернути її до життя.

— Я люблю тебе більше за життя, як мені жити без тебе? — промовив він, голос його був сповнений болю та розпачу.

Сльози текли його щоками, падаючи на обличчя Арахни. Його серце було розбите, і він не міг повірити, що втратив свою кохану. Він почував себе так, ніби світ звалився навколо нього, і тепер у його житті залишилася лише порожнеча.

- Чому ти пішла? Чому ти залишила мене? — шепотів він, його голос тремтів від сліз. Він не міг уявити майбутнє без неї, не міг усвідомити, як йому продовжувати жити.

Еландін обіймав Арахну, відчуваючи, як її тепло йде. Він ридав, не стримуючи своїх емоцій, його горе було нестерпним. Він відчував, як його серце розривається на частини, як біль заповнює кожну клітину його тіла.

Його страждання були нескінченними. Він згадував кожну мить, проведену з Арахною, кожну посмішку, кожен поцілунок. Всі ці спогади тепер завдавали йому нестерпного болю. Він хотів кричати від розпачу, але знав, що нічого не зможе повернути її назад.

— Я не можу жити без тебе, — повторював він, його голос був сповнений муки. - Я не знаю, як продовжувати.

Його сльози продовжували текти, його ридання були сповнені скорботи та безвиході. Він розумів, що втратив найдорожче, що в нього було, і що тепер він має знайти спосіб жити в цьому новому, порожньому світі без Арахни.

Еландін дивився крізь сльози на таке улюблене обличчя дружини. Він запам'ятовував кожну рисочку її обличчя, кожен вигин, кожну лінію немов боявся, що ці спогади вислизнуть від нього, як і сама Арахна. Її краса, навіть в останні миті, залишалася незмінною, і це робило його горе ще глибшим.

У грудях Арахни стирчала його стріла, і він обережно вийняв її, намагаючись не завдати більше болю її неживому тілу. Кров заплямувала його руки, але він не звернув на це уваги. У його серці була лише одна думка – зберегти пам'ять про свою кохану.

Піднявши тіло Арахни, він відчув, як вона була легка, наче її дух уже покинув цей світ. Його кроки були важкими, кожен крок давався важко, але він знав, що має зробити це. Він ніс її до річки, тієї річки, де вони колись проводили стільки щасливих миттєвостей разом.

Коли він підійшов до води, він став навколішки, ніжно поклавши тіло Арахни на берег. Його сльози змішалися з прозорою водою річки, і він дивився на її обличчя, знову і знову намагаючись зафіксувати кожен момент, кожну деталь.

— Вибач мені, кохання моє, — прошепотів він, його голос був сповнений гіркоти. - Я не зміг тебе врятувати.

Еландін знав, що ці слова вже нічого не змінять, але він не міг їх не сказати. Він схилився над Арахною, поцілувавши її востаннє, і відчув, як його серце розривається від болю.

Еландін, тремтячи від болю і скорботи, обережно взявся обмивати обличчя і тіло своєї коханої дружини в прохолодній воді річки. Кожен рух був сповнений ніжності та поваги, ніби він намагався очистити її від страждань, які вона зазнала. Його руки, забруднені кров'ю та сльозами, м'яко торкалися її шкіри, залишаючи легкі сліди води, які швидко висихали під спекотним сонцем.

Він співав гортанним голосом стародавню мелодію, призначену для заспокоєння душі. Ці звуки, що виходять із глибини його серця, здавалося, проникали в саму суть їхньої печалі. Мелодія була сповнена туги та любові, і її глухі, втішні ноти розливались по околицях, як заклик до миру та спокою.

— Ти тепер вільна, моє кохання, — прошепотів він між рядками пісні, його голос ледве чути крізь ридання. - Твій біль більше не мучить тебе.

Вода, що стікала по її обличчю, здавалася срібною в променях сонця. Еландін дивився на неї, співаючи свою прощальну пісню, і розумів, що, незважаючи на весь свій біль, він повинен відпустити її, дати їй піти туди, де її більше не зворушать ні страждання, ні смуток.

— Нехай твоя душа знайде спокій, — тихо промовив він, завершивши свою пісню. — Я завжди любитиму тебе, і твоя пам'ять житиме в моєму серці вічно.

З цимми словами він поклав її тіло на воду і промовив стародавнє заклинання для тих, хто йде в потойбіччя по той бік річки.

— Laiquendi áva, sîrëa ványa, nárë mára lómë — прошепотів він, його голос тремтів, але слова були сповнені сили та смутку.

Потім він підняв голову і озирнувся. Неподалік росло квітуче дерево, його гілки лагідно колихалися на вітрі. Еландін обережно підняв тіло Арахни і поніс його у бік дерева. Кожен крок давався йому важко, але він розумів, що повинен виконати останнє бажання своєї коханої.

— Ти дуже любила це місце, — сказав він, укладаючи Арахну в тіні дерева. Його руки м'яко торкалися її, наче боялися заподіяти їй біль навіть у смерті.

Він сам сів поруч і надовго замовк, занурений у свої думки та спогади. Навколо нього дзвеніла тиша, порушувана тільки пошепки листя і співом птахів, ніби сама природа прощалася з тією, хто була їй така дорога.