Глава 14. Зниклі діаманти

Вночі Арабела не зімкнула очей. Вона прислухалася до кожного звуку і нагадувала собі, що не вірить у містику. Привид в проклятому номері? Свічки, що самі собою загоряються? Про таке нікому не варто було розповідати, тим більше вона пообіцяла не скаржитись на “щось незвичайне”. Найдивнішим було те, що це співпало з поверненням в номер, наче хтось за нею слідкував і хотів налякати. Але хто? В коридорі не було ні душі, Лілі до останнього залишалася поряд. Навіть якщо звинувачувати акторку в усіх гріхах, вона не могла стати невидимкою і пройти крізь стіну! 

Як тільки за вікнами посвітлішало, Робі вибралася з ліжка, закуталась в шаль та стала міряти кроками кімнату. В такому стані залишатись в номері було неможливо і ковток свіжого повітря почав здаватися нездійсненою мрією. Вона визирнула у вікно і побачила, як двірник розчищає доріжку до готелю, отже, можна прогулятися без ризику потонути в кучугурі. Спускаючись, Арабела навмисно обрала сходи, та не стала сідати в ліфт -  такий час в готелі всі ще спали і можна було не думати про зустріч з кимось з постояльців. 

-Я скоро повернуся! - гостя віддала ключі заспаному адміністратору, який повісив їх у віконце з номером тринадцять. Його очі вдивлялись в неї з надмірною увагою.

- У вас все гаразд, міс? 

-Так, просто хочу подихати свіжим повітрям, а тим часом в номері пропотоплять камін. Дуже холодно! 

Посмішка не обдурила адміністратора, але гостя попередила нове запитання і швидко направилась до виходу. Так чи інакше покоївка виявить сліди пожежі, але Робі вже приготувала байку про власну необережність. Упустила свічку, бо провела забагато часу в місцевому “казино”, що не дивно для заїжджої провінціалки - це точно нікого не здивує і попередить плітки.

Вона привіталася зі швейцаром, який поспішив пропустити ранню пташку і вийшла з готелю, вдихнувши морозне повітря. Дорога та тротуар були вкриті сніговим покривалом, білі шапки прикрашали ліхтарі та металеву огорожу, а дерева нагадували казкових вартових, що застигли поряд з  готелем. Незвичними здавались майже пусті вулиці - лише раз мимо проїхав екіпаж і зупинився біля входу в “Дім янгола”. Арабела вже збиралася звернути за ріг, коли впізнала знайому ходу нового гостя та, забувши про все, поспішила назад.

-Докторе Грант! - серце ледь не вискочило з грудей, доки Робі добігла до сходів. - Щось трапилось?! Нещастя з батьком?

Вона не могла придумати іншої причини, яка б змусила сімейного лікаря розшукувати її в таку погоду. Даніель підтримав її за лікоть, всім своїм виглядом виказуючи здивування.

-Ні, з вашою родиною все добре! Я відвідував їх годину тому. Місіс Пірсі потребує уважного догляду і спокою, але їй нічого не загрожує, тим більше ваша сестра весь час знаходиться поруч. Містер Пірсі, щоправда, не побажав мене слухати, але в його стані теж немає нічого загрозливого.  

- Слава богу! - Арабела змогла вдихнути на повні груди. - Але в такому разі  що вас привело? 

-Як, ви не отримали листа від Лоренса? 

Прийшла черга дивуватись доктору. Він на мить розгубився, бо був впевнений, що виконує прохання свого друга, яке відповідало власному найзаповітнішому бажанню. 

-Лист? - Робі тільки тепер згадала про послання брата, яке спалахнуло разом зі скатертиною. - Ну звичайно! Я знаю, що журналісти вже пронюхали про скандал. Але я не змогла його дочитати, тому що… в мене дещо сталося! Давайте прогуляємось!

Вони повільно пішли поряд вздовж доріжки, яка вела навколо огорожі. Впевнившись в тому, що поряд нікого немає, Арабела заговорила першою:

-Ви так і не сказали, що вас привело? Якщо вдома всі здорові, в мене є тільки одне пояснення, це була ідея Лері? 

-Лоренс дуже хвилювався. Ваш від’їзд могли зрозуміти по-різному, адже в світі точаться суперечки щодо крадіжки. Місіс Пірсі згадувала про це під час мого візиту, отже вийшло так, що я про все дізнався. - Даніель не зводив зі своєї супутниці очей. 

-Плітки? Мені до такого не звикати, чи ви приїхали, щоб мене відговорити від цієї авантюри? 

Вона зупинилася. Можна було не сумніватися, що здогадка вірна, але доктор, як видно деякий час боровся з собою. 

-Ні, але ваш брат розповів мені, що ви взяли з нього слово. Власник готелю не повинен видавати вашої присутності спілкуватись з вами тим чи іншим чином, чи не так? Але цю місію можу виконати я, як ваш… друг.  Впевнитись, що все гаразд. Допомогти, якщо це потрібно. Присутність лікаря будь-хто сприймає, як неминуче лихо, на вас не впаде ніяка підозра. То ж може тепер ви розкажете, що трапилось? 

Арабела мимоволі посміхнулася. Їй була приємна така турбота, але це нагадувало дитинство, коли батьки намагалися оточити свою єдину доньку надмірною опікою. 

-Невже в мене все написано на обличчі? А я сподівалася, всі вирішать, що вчора я надто весело провела час і тому майже “випала за борт”. А якщо чесно, мені не вдалося зімкнути очей, бо тут відбувається дещо незрозуміле…

Розповідь зайняла більше часу, ніж Робі гадала. Вона обережно підбирала слова, бо не була впевнена, що сучасна людина здатна повірити в потойбічні явища. Весь час доктор Грант слухав її мовчки і лише потім зробив пропозицію:

-Ви дозволите побачити вашу кімнату? Розумію, як звучить це прохання…

Арабела відчула, як  грудях потеплішало і нагородила доктора ніжною посмішкою. На віях танули сніжинки, такою гарною і водночас беззахистною вона ніколи ще не здавалася.   

-Звичайно. Я нічого так сильно не бажаю, як присутності людини зі здоровим глуздом, бо починаю сама в собі сумніватися.  

Вони пропустили імпозантну пару, яка повільно йшла назустріч, та разом повернулись до готелю за ключами від номера. Прогулянка зайняла не більше, ніж півгодини, але “Дім янгола” вже відійшов від зимової сплячки - гості починали прокидатись і в номери бігла прислуга із сніданком, свіжою пресою і холодним шампанським. По дорозі Арабела згадала про свою сусідку.

-Скажу чесно, з мене вийшов поганий детектив. Я сподівалася, що напала на слід мадемуазель Ловарен, але це точно не наша невловима шахрайка. Хоча… впевнена, що чоловікам в цьому готелі скоро буде на що скаржитись, їх гаманці можуть несподівано спорожніти.