Глава 57 (121)

Раптом хтось різко схопив Алекса ззаду за волосся й закинув йому голову. Водночас до горла притиснулося гостре холодне лезо.

— Ах ти маленький брехун, — судячи з голосу, Артеміда усміхалася. — Ти весь цей час ховав таких цікавих звірят.

Алекс ковтнув, міркуючи, що робити, але лучниця не дала йому часу на роздуми.

— Накажи їм зупинитися! — лезо проткнуло шкіру й почало повільно занурюватися в плоть. Хлопець відчув, як по шиї потекла тепла цівка крові. — НЕГАЙНО!

— Стійте! — голосно наказав Алекс.

Монк зупинився, усе ще тримаючи Габріеля над землею. Сіріус повернувся до господаря, його шерсть сильно обгоріла, але просто на очах на її місці виростала нова. Етьєн лежав на кам’яній підлозі, притиснутий могутньою лапою звіра.

— Розумник, — тиск леза на горло трохи послабився. — А тепер скажи, щоб відпустили блондинчиків.

Алекс щільно стиснув губи й поглянув на смужку мани. Шкода, отримана Монком і Сіріусом, не минула безслідно.

[Мана: 1422 / 5187]

І все це пішло лише на те, щоб полонити двох магів. Якщо вони звільняться, у нього навряд чи вистачить мани на другу спробу. Треба було щось робити, але приставлений до горла кинджал не залишав багато варіантів.

— А якщо не накажу — вб’єш мене?

Всупереч його очікуванням, тиск леза на шкіру не посилився. Натомість Артеміда нахилилася до нього і, випустивши тепле повітря йому у вухо, ледь чутно прошепотіла:

— Не сумнівайся, красунчику.

Те, як вона це сказала, звучало цілком переконливо, і Алекс нарешті зважився. Варіант, якого він відчайдушно намагався уникнути, тепер був його єдиним шансом на порятунок.

Монета дзвінко вдарилася об камінь, але щойно хлопець відкрив рота, щоб віддати наказ, Артеміда щільно затиснула йому рот долонею. Наступної секунди дівчина смикнула ногою, відкинувши монету подалі.

— Це останнє попередження, — у її голосі бринів метал. — Не смій вимовляти це слово!

"Радар", подумки віддав наказ Алекс, а потім, зосередивши погляд на потрібній зеленій точці неподалік від центру, вибрав у меню, що випало:

[Воскресити]

Монета вибухнула зеленим туманом, лезо кинджала знову проникло під шкіру, але потім зупинилося. Туман повільно розвіявся, відкривши поглядам присутніх… порожню кам’яну підлогу.

— Ха! — хмикнула лучниця, прибираючи руку від його рота. — Схоже, осічка. Це тому, що ти вчасно не вимовив те слово?

— Не вбивай, — промовив Алекс, чітко карбуючи кожне слово.

— Який же ти милий, коли просиш пощади, — усміхнулася лучниця. — Але це залежить від твоєї поведінки, якщо хочеш зберегти життя…

— Я говорив не з тобою, — спокійно перебив її Алекс.

Позаду пролунав здивований вигук, і водночас лезо біля горла хлопця ковзнуло вбік, лише злегка подряпавши шкіру. Знову отримавши свободу, він втомлено опустив голову й глибоко вдихнув.

— Певен, ти такого не очікувала, — усміхнувся він і, не повертаючи голови, поглянув назад.

Артеміда висіла за метр над землею, зціпивши зуби й безпорадно перебираючи ногами. Кинджал у її руці раз у раз злітав угору й встромлявся у величезну руку з довгими пальцями, що тримала її, але всі зусилля дівчини були марними.

Висока худа істота з темною шкірою, вкритою мережею білих рун, стояла, випроставшись на повний зріст. Її довга, болісно тонка рука міцно обвила шию дівчини, а друга притиснула до її спини спис із грубим кам’яним наконечником. Довга дерев’яна маска злегка нахилилася набік, з цікавістю розглядаючи свою здобич намальованими очима.

— На твоєму місці я б його не дражнив, — похитав головою Алекс. — Я оживив цю істоту вперше, у неї навіть імені немає. До того ж її попередній господар казав, що вона не надто слухняна. Цілком може проігнорувати мій наказ і проткнути тебе списом.

Дівчина неохоче опустила кинджал, її губи стиснулися в тонку лінію, а очі вперлися в хлопця.

— І що тепер? — із викликом у голосі запитала вона. — Ти ж не вбивця, тобі духу не вистачить забрати чуже життя!

— Тут ти помиляєшся, — сухо відповів Алекс.

Кілька секунд дівчина уважно дивилася йому в потилицю, а потім мовчки опустила погляд. Після цього Алекс заговорив знову, але вже голосніше, щоб його слова почули всі присутні.

— Якщо надумаєте витворити якийсь фокус — ці істоти вас прикінчать.

Не чекаючи відповіді, він нахилився й призвав з інвентарю Мйольнір. Молот піднявся вгору, а потім врізався в застиглий рідкий камінь, що скував йому ноги. Під склепінням сферичного купола пролунало рівно три удари, перш ніж хлопець остаточно звільнився.

Відправивши молот назад до інвентарю, він рушив у бік Сіріуса. Етьєн притиснув руки до землі й, криво усміхаючись, проводжав хлопця поглядом, але той зупинився, не дійшовши до мага. Обличчя полоненого чоловіка майже сховалося під поверхнею рідкого каменю, виднілися лише його очі та ніс. Алекс нахилився й простягнув йому руку з розкритою долонею. Чоловік моргнув, а потім заплющив очі й повністю занурився в трясовину, але за секунду над поверхнею підлоги показалася його рука. Хлопець ухопився за неї й потягнув. На поверхні спочатку показалися плечі, потім торс, але в’язка рідина вперто опиралася, не бажаючи відпускати полоненого, і на мить Алекс навіть здивувався, чому худорлявий на вигляд чоловік здається настільки важким.

Щойно ноги чоловіка намацали тверду кам’яну підлогу, він важко зігнувся й заходився кашляти, звільняючи легені від бруду, що потрапив туди. Алекс нарешті отримав можливість краще роздивитися нещасного й із подивом зазначив, що вже бачив його раніше. І справа була не в обличчі чи статурі — він згадав величезний широкий меч, який врятований ним чоловік міцно стискав у руках.

Перехопивши погляд Алекса, чоловік усміхнувся. Без видимих зусиль він підняв свою зброю й одним різким рухом увігнав її просто в кам’яну підлогу. Але наступної секунди його погляд застиг, а вираз обличчя став стривоженим. Він різко зірвався з місця й побіг до оголеного чоловіка, що лежав на підлозі.