Глава 54 (118)

Стріла дзенькнула об камінь неподалік від обличчя Марії, сипнувши іскрами, наче іскристий дощ. Дівчина здригнулася й одразу відсмикнула голову назад, ховаючись за холодним білим мармуром. Ще одна стріла вдарилася неподалік, відскочила й упала на бруківку, глухо стукнувшись древком.

У тіні мармурового велетня тулилися два загони. Група Джона Каллахана зайняла позицію неподалік від кам’яної голови дракона. З іншого боку розташувалася група з клану Артеміди, якою командував молодий маг. Попри те, що статуя була великою, людям ледве вистачало місця. Їм доводилося щільно притискатися до каменю й одне до одного, щоб не потрапити на очі влучним ельфійським стрільцям.

По боках від постаменту плече до плеча сиділи танки, спершись спинами на важкі баштові щити. Таке рішення здавалося сумнівним — ворожі стріли час від часу барабанили по захисту, залишаючи на ньому вм’ятини. І все ж у цій ситуації воно було найдоречнішим — за танками сховалися ті, кому не вистачило місця біля статуї.

Бійці обох загонів сиділи понуро, низько опустивши голови й натягнувши шоломи на очі. За обставин, що склалися, користі від них було мало — наблизитися до противника на відстань удару було неможливо.

Стріли продовжували летіти з дахів і вікон найближчих будівель. Їх було не так багато, але цілком достатньо, щоб не дати людям розслабитися, постійно тримаючи їх у напрузі. Час від часу лучники відповідали на залпи, але стріляти вгору по цілях, що постійно рухалися, було непросто. Ельфи швидко переміщалися дахами, ховалися в тінях і віконних отворах — перевага місцевості цілком і повністю була на їхньому боці.

— ...повторюю, потрібна допомога, діамантовий або золотий, — Джон час від часу підносив палець до комунікатора, але, судячи з виразу його обличчя, хороших новин не було. — Ми потрапили в засідку, є поранені.

Опустивши руку, він знову повернувся до мага, що сидів неподалік.

— Пускай ще один залп.

Маг кивнув і підняв руку вгору. З його долоні вилетів маленький червоний вогник. Він стрімко злетів угору, поступово збільшуючись у розмірах, а досягнувши найвищої точки польоту — вибухнув яскравими різнобарвними вогнями, наче феєрверк.

Марія стиснула кулаки, відчуваючи, як пальцями прокотилася хвиля тремтіння. Деякий час тому вона віддала тепловізор одному з лучників і зараз як ніколи гостро відчувала власну слабкість і безпорадність. Дівчину дедалі частіше відвідувала думка самій узяти до рук лук, але вона боялася, що через пальці, які тремтіли, лише марно витратить стріли.

Навколо площі, наче ліхтарі, висіли яскраві світлові кулі. Вони повільно погойдувалися в повітрі, освітлюючи бруківку й найближчі будинки. Маги навмисно тримали їх на відстані — достатньо далеко, щоб бачити противників, але водночас не освітлювати власне укриття.

Іноді такі кулі ставали мішенню ельфійських стріл: у разі влучного попадання лунав короткий тріск, чергова куля згасала, а на бруківку падали іскри, що швидко тьмяніли. Тоді маги, не гаючи часу, створювали нове джерело світла. Поки що сил на такі хитрощі їм вистачало.

Площу вкривали нерухомі тіла, прошиті стрілами. Лицарі, яким не пощастило дістатися до укриття, лежали на бруківці, застиглі у вічному сні без надії на пробудження.

— Не проти помінятися? — Марія обернулася на голос. Поруч із нею навпочіпки сидів лідер загону Артеміди. — Мені потрібен огляд.

— Так, звісно, — відповіла вона й відступила глибше в тінь, звільняючи місце.

Маг зайняв її позицію біля краю постаменту й, притулившись спиною до мармуру, підняв свій посох. Камені в наверші м’яко засвітилися. Він обережно провів держаком над вільною рукою — і над долонею з’явилася крихітна синя кулька. Марія мимоволі затамувала подих, спостерігаючи за магією, що творилася перед нею. Куля швидко зростала, і з кожною секундою синє світло, яке вона випромінювала, ставало дедалі яскравішим. Навіть на відстані від неї тягнуло різким, пронизливим холодом.

— Завжди дивувалася, як спокійно ви це робите, — тихо промовила вона. — Ти не боїшся відморозити собі руки? Мені навіть дивитися на це холодно.

Хлопець просто похитав головою.

— Раніше боявся, — сказав він, ковзнувши пальцями по кулі чистого синього кольору. Та вже збільшилася до розміру бейсбольного м’яча. — Навіть від слабкої магії руку зводило від холоду, аж пальці німіли. І тут немає нічого дивного, більшість магів вразливі до власної магії. Щоб убезпечити себе, ми спочатку випускаємо слабкий імпульс, щось на кшталт іскри. А потім, коли він відлетить на безпечну відстань, спрямовуємо в нього потік енергії, щоб посилити атаку. Такий спосіб вважається найбезпечнішим, але витрачає силу у величезній кількості.

— Не розумію, — Марія кивнула в бік крижаної кулі. — Ти ж просто зараз якось утримуєш у руці цю штуку, хіба це не суперечить тому, що ти щойно сказав?

— Деякий час тому я... став менш чутливим до крижаної магії, — він знизав плечима, а потім із усмішкою додав: — Це ще дрібниці, я знаю одного хлопця з імунітетом до холоду.

— Невже таке буває?

— У світі повно незвичайних людей.

Звук стріли, що вдарилася об камінь, повернув їх до реальності. Хлопець зітхнув і міцніше стиснув пальцями сяючу сферу. Потім визирнув з-за постаменту й швидким рухом кинув її вперед, після чого одразу повернувся на місце.

Зі своєї позиції дівчина не бачила, куди полетів снаряд, до її вух долинув лише слабкий шиплячий звук. Тонкий, протяжний звук, наче крига ковзала по склу, поступово віддалявся, а потім у повітрі пролунав глухий хрускіт.

Піддавшись цікавості, дівчина не втрималася й обережно визирнула з-за постаменту. Найближчий дах будинку на очах покривався білим інеєм, який швидко розповзався по листах покрівлі. Двоє ельфів, що в той момент перебували там, опинилися в пастці — їхні ноги буквально примерзли до поверхні даху, повністю позбавивши їх мобільності. Перший намагався силою відірвати кінцівки від широких листів, але всі його зусилля були марними. Другий перехопив лук обома руками й почав бити ним по застиглих листах, але його дії також не дали результату.