Глава 51 (115)

Щойно Віктор та Алекс вмостилися на м’яких шкіряних сидіннях, машина рушила, і майже одразу вуха хлопця огорнула блаженна тиша.

— Гадаю, ви не звикли до такої уваги, — Віктор ледь усміхнувся.

— Сумніваюся, що до такого взагалі можна звикнути, — відповів Алекс, масажуючи пальцями очі в надії позбутися темних плям, що застигли на сітківці.

— Нічого не вдієш, — директор знизав плечима. — Тепер ви офіційно один із найсильніших, тож відсьогодні вашому спокійному життю настав кінець.

— Тепер так буде постійно?! — Алекс втомлено відкинувся на сидіння. Він уже починав шкодувати про своє рішення пройти переоцінку.

— Ні, що ви, — Віктор розсміявся. — Це лише тимчасовий ажіотаж, викликаний появою нового діамантового лицаря. Досить швидко він спаде, і ви знову зможете з’являтися на людях, не ризикуючи осліпнути від спалахів.

— Сподіваюся, ви маєте рацію, — хлопець зітхнув і випростав спину.

— О, не сумнівайтеся, — директор ствердно кивнув. — Але на цьому хороші новини закінчуються. Незабаром інформація про вас потрапить до газет і розлетиться по штатах, а потім і по всьому світу, і саме тоді навколо вас вируватиме справжній вир подій.

— Що ви маєте на увазі?

— Містере Уайт, ви офіційно стали одним із діамантових лицарів, найсильніших істот на планеті. Я вже не вперше спостерігаю подібне й точно знаю, що буде далі. Дуже скоро вам почнуть надходити запрошення з інших штатів і навіть країн. З вами відчайдушно шукатимуть зустрічі представники урядів і найбільших корпорацій — найбагатші та найвпливовіші люди світу.

— Чому ви вважаєте, що я викличу такий інтерес? У світі ж повно діамантових лицарів, — Алекс здивовано втупився в співрозмовника. — Я чув, що лише у США їх не менше тридцяти.

— Усе вірно, — Віктор кивнув. — Повірте мені, усі діаманти проходять через це. Розумієте, як би двозначно це не звучало, люди з вашим рівнем сили — найцінніший ресурс людства. Особливо на тлі останніх подій.

— Ви говорите про прорив розлому? — Алекс тут же насупився й опустив погляд.

— Саме так, — Віктор кивнув. — Не всім країнам так само пощастило, як нам. Деякі й досі намагаються впоратися з наслідками цього явища, їм відчайдушно потрібні сильні лицарі. Я чув, що їхні представники вже прибули до Америки й почали агресивне вербування. День у день може розпочатися наймасштабніша боротьба за таланти з часів прориву, і я хотів би заздалегідь попередити вас про методи, які в ній застосовуватимуть.

— Що ви маєте на увазі?

Кілька секунд Віктор мовчки дивився у вікно, наче збирався з думками, а потім повернувся до хлопця й пильно подивився йому в очі.

— Усе починається з аналізу. Вся інформація про вас, байдуже, загальнодоступна чи приватна, неодмінно потрапить до їхніх рук. Місце проживання, медична карта, банківські рахунки, ваші доходи, покупки, місця відпочинку, записи в архівах і навіть чутки. Усі ці відомості ретельно опрацюють і вивчать. Ваші звички, уподобання, слабкості… — він на мить зробив паузу, бажаючи підкреслити важливість того, що скаже далі. — А також помилки. Особливо ті, про які ви воліли б забути.

Алекс насупився, але промовчав.

— Мета проста, — продовжив Віктор. — Виявити важелі тиску. Для одних це гроші, залежності, амбіції чи репутація. Для інших — сім’я, діти, родичі або просто близькі люди. У хід іде все: умовляння, пропозиції, шантаж. Підхід підбирають індивідуально, виходячи зі зібраних відомостей. А коли доступна інформація не дає бажаного результату — починається збір нової.

— У якому сенсі? — тихо запитав Алекс.

— Стеження, — спокійно відповів Віктор. — Деяких спостерігачів ви бачитимете постійно, але більшість, найімовірніше, залишатимуться для вас непоміченими. Вони фіксуватимуть ваші пересування, зустрічі, маршрути, звички — і все це рано чи пізно потрапить до рук зацікавлених осіб.

Губи Алекса стиснулися в тонку лінію:

— А це взагалі законно?

Віктор ледь помітно похитав головою.

— Формально — ні. Але й притягнути когось до відповідальності за подібне досить проблематично. І навіть якщо ви викриєте одного, двох чи навіть дюжину спостерігачів — на їхньому місці негайно з’являться нові.

Він ненадовго замовк, а потім додав:

— На вашому місці я б не реагував надто бурхливо. Сприймайте це як даність, адже якщо ви публічно завдасте шкоди тим, хто за вами стежить… — він трохи примружився, — вас за це напевно засудять і, більше того, ця ситуація може стати черговим важелем тиску на вас.

Алекс стиснув зуби, але нічого не сказав.

— І це ще не все, — продовжив Віктор. — Як ви вже, мабуть, здогадалися, ви — не єдина мішень. Під пильну увагу потраплять усі, хто вам дорогий. Рідні, друзі або просто знайомі — будь-які люди, через яких на вас можна вплинути.

Алекс відвернувся до вікна, обдумуючи почуте, і кілька секунд у машині панувала тиша.

— І все ж це аж ніяк не означає, що вам чи вашим близьким загрожує небезпека, — знову заговорив Віктор. — Кінцева мета всього цього — не залякати вас і не зламати, а лише схилити до добровільної співпраці. Люди, які стоять нагорі, чудово усвідомлюють вашу цінність, так само як і небезпеку, що від вас походить.

Алекс перевів погляд назад на нього.

— Іноді їхня мета — разова послуга, але найчастіше — постійна співпраця. Усе залежить від того, наскільки ваші навички відповідають їхнім очікуванням.

Віктор на мить замовк, наче вирішував, чи варто про це говорити, але все ж продовжив:

— На моїй пам’яті був один випадок. Один із діамантових лицарів… я не маю права називати його імені. Постійне стеження за його сім’єю негативно позначилося на його психічному здоров’ї, і зрештою це призвело до трагедії.

Віктор знову подивився у вікно.

— Я не намагаюся виправдати людей, які влаштували на нього полювання, їхні методи огидні, але те, що він із ними зробив…