Глава 48 (112)

— Так, прийняв.

Після цих слів Джон прибрав палець від вставленого у вухо комунікатора й повернувся до команди.

— Схоже, ми перші, хто зіткнувся з цією перешкодою. Нам наказали залишатися на місці й чекати подальших розпоряджень, тож пропоную влаштувати перерву.

Заперечень не виникло, і розвідник узявся шукати підхоже місце для привалу.

— Я не знала, що в клані Святих використовують подібні засоби зв’язку, — сказала Марія, дивлячись на Джона.

— І не тільки ти. Коли в рейді задіяний лише один загін, у них просто немає потреби, — він знизав плечима. — Та й користуватися такими комунікаторами не дуже зручно.

— Але хіба лідерові загону не простіше віддавати команди через цей гаджет?

— Під час бою гучні голосові команди набагато ефективніші, до того ж руки залишаються вільними, — Джон усміхнувся й знову підніс палець до комунікатора, імітуючи натискання. — А ще уяви, якщо хтось загубить свій комунікатор або той вийде з ладу. Ні, я волію працювати по-старому.

— А радіус дії в них великий? — Цікавість усе ще не відпускала дівчину.

— На відкритій місцевості, гадаю, кількасот метрів, — Джон замислено підвів погляд. — Але в них вбудована маршрутизація — сигнал передається від одного пристрою до іншого, тож у нашому випадку проблем виникнути не повинно.

За кілька хвилин команда розташувалася біля невисокої сірої будівлі. Зведена ельфами, вона тягнулася вгору строгими, майже бездоганно рівними лініями. Стіни здавалися гладкими, наче полірований мармур, але були цілковито позбавлені навіть краплі його тепла. Їхня поверхня відбивала тьмяне світло магічної кулі, що висіла нагорі, надаючи споруді чужого, безживного вигляду.

Збоку до будівлі прилягала така сама сіра стіна, утворюючи кут, біля якого загін і зайняв позицію. У результаті вони були прикриті з двох боків, і це давало людям бодай якесь, хай і невелике, відчуття захищеності. Хтось одразу прихилився до холодного каменю, хтось опустився на бруківку, витягнувши перед собою втомлені ноги, інші воліли залишатися на ногах, продовжуючи тримати зброю напоготові.

Мете одразу опустився на землю, глухо поставивши перед собою важкий баштовий щит. Його обладунок виглядав так, наче важив не менше за нього самого, і, судячи з усього, навіть короткий перепочинок був для лицаря справжнім порятунком. За весь рейд йому так і не довелося вступити в бій — увесь час він плентався в хвості загону, неминуче відстаючи через вагу свого спорядження.

Тим часом Носії швидко відкрили свої сумки й почали роздавати присутнім воду та сендвічі.

Марія стояла осторонь, усе ще залишаючись насторожі. Єдина в загоні з тепловізором, вона повільно обводила поглядом околиці, вишукуючи будь-які ознаки життя, які могли видати присутність ворога.

Несподівано збоку щось промайнуло — один із пікселів на екрані наче забарвився в тьмяно-зелений колір. Але це тривало лише мить, а потім екран знову потемнів, залишивши дівчину в розгубленості — чи справді вона це побачила, чи їй лише здалося.

Вона продовжила спостереження, але за кілька секунд через поворот один за одним з’явилися яскраві теплові сигнали. Не гаючи часу, Марія одразу підняла сай на рівні грудей.

— Полегше, мала! — спереду пролунав голос із виразним техаським акцентом. — Ці штуки у тебе в руках виглядають гострими. Не боїшся поранитися?

Дівчина одразу опустила зброю й швидко перемістила тепловізор на лоб. У тьмяному магічному світлі вона розгледіла групу з п’яти людей, двоє з яких рухалися попереду з невеликим відривом. Одного погляду вистачило, щоб упізнати в них нещодавно прибулих до Детройта діамантових лицарів — Віндволкера та Ironfall. Але відтоді, як вона востаннє бачила цих хлопців, перевертень зазнав значних змін. Він повністю позбувся одягу, не було видно навіть боксерів. Тіло лицаря тепер вкривав густий коричневий хутро, який повністю приховував його наготу, а за спиною були акуратно складені широкі білі крила.

— Мала в тебе між ногами, Калеб! — невисока дівчина, що йшла за ним, у білій туніці та легкому золотому обладунку анітрохи не намагалася приховати свого роздратування. — Не смій при мені так розмовляти з жінками, а то я тобі зараз...

— Спокійно, міс, — тут же перервав Артеміду Габріель, який ішов збоку. — Давайте не влаштовуватимемо бійку через одну необдуману фразу.

— Oui madame, — поспішив приєднатися до розмови Етьєн. — Упевнений, що monsieur не хотів нікого образити.

— Які ж ви всі нервові, — зітхнув перевертень. — Я просто хотів зробити красуні комплімент.

— Прибережіть своє красномовство, містере Волкер, — відповів йому Габріель. — Ця міс — член мого клану, і я змушений розцінювати ваші лестощі на її адресу не інакше як переманювання кадрів.

Марія мовчки спостерігала за незвичайною компанією, що постала перед нею. Вона ніяк не могла зрозуміти, з якої причини глави найсильніших кланів Мічигану зібралися в одному загоні. Як би там не було, запитати про це дівчина не наважилася й лише здивовано провела поглядом діамантових лицарів. Ті, усе ще перекидаючись колючими репліками, пройшли повз неї й попрямували просто до лідера загону.

— Панове, пані, — Джон відклав убік недоїдений сендвіч, обтрусив руки й повернувся назустріч лицарям, які прямували до нього. — Чим завдячуємо вашому візиту?

— Гадаю, ви й так знаєте відповідь, містере Каллахан, — відповів йому Габріель. — Перешкода, що виникла на вашому шляху, може негативно позначитися на тривалості рейду, тому ми прийшли перевірити все особисто.

Після цього він повернувся в бік стовбура, що перегородив дорогу, поклав долоню на підборіддя й примружив очі, наче розмірковував, як вчинити.

— Si tu veux, я міг би зробити під ним тунель, — запропонував Етьєн, але потім із жалем додав: — Хоча... це забере в мене силу-силенну сил.

— Ні, — задумливо відповів Габріель. — Я не вважаю, що в цьому є потреба. Ми напевно зможемо знайти обхідний шлях, просто... тут явно щось не так.