Глава 42 (106)

—Ніч була важкою, —Віктор Ларсон обвів поглядом втомлених агентів, аналітиків і зв’язківців Мічиганського підрозділу корпусу лицарів, —Але, попри всі випробування, ви це зробили. Я вдячний кожному за його працю та самовідданість у цей важкий час.

Його кабінет не був розрахований на таку кількість відвідувачів, а присутні виглядали настільки виснаженими, що особливо не переймалися дрескодом чи манерами. Хтось устиг зайняти місце за столом у центрі, хтось стояв, притулившись до стіни або спершися на скляні вікна. Один із новачків узагалі влігся на підлозі, розкинувши руки в боки й заплющивши очі.

Еліс сиділа за столом, поклавши голову на складені перед собою руки. Перед нарадою вона зазирнула до вбиральні, сподіваючись бодай трохи привести себе до ладу, але всі її зусилля виявилися марними. Після нічної зміни під очима дівчини залягли глибокі чорні кола, жирне волосся сплуталося, а погляд раз у раз завмирав, спрямований у нікуди. Якщо не рахувати короткого півгодинного відпочинку, якраз перед тим, як її безцеремонно витягли з ліжка й доправили сюди гвинтокрилом, вона не спала вже понад добу.

—Я розумію, що вам зараз важко. Упевнений, єдине, про що ви зараз мрієте, — це якнайшвидше здати зміну, але… —Віктор зробив коротку паузу й підняв вказівний палець угору, —Я змушений попросити вас затриматися ще ненадовго, щоб підбити підсумки.

Після його слів приміщення наповнилося стогонами й зітханнями, у яких буквально бриніло розчарування.

Військове минуле Віктора Ларсона не минуло безслідно: за старих часів подібна поведінка підлеглих була неприйнятною й неминуче призвела б до покарання. Ось і зараз він зчепив руки за спиною, стиснувши кулаки, але швидко нагадав собі, що, попри тісну співпрацю корпусу лицарів із військовими міністерствами, більшість його співробітників були цивільними. У результаті команда "Silence!", що рвалася назовні, застрягла в горлі, а його обличчя осяяла легка усмішка.

—Я повністю поділяю ваше невдоволення, і щоб бодай трохи його згладити, а також як подяку за виконану роботу я розпорядився підготувати для вас невелике частування.

Віктор повернувся в бік скляних дверей і зробив рукою запрошувальний жест, а наступної секунди до кабінету зайшли двоє молодих людей із високими стосами картонних коробок у руках. Із їхньою появою приміщення одразу наповнилося ароматами свіжоспеченого тіста, томатного соусу, пепероні та сиру. Блукаючі погляди присутніх при цьому швидко перемкнулися на коробки, від яких здіймалася легка пара.

—Як ви розумієте, місто ще не оговталося від події, але власник розташованої неподалік піцерії на знак подяки за швидке розв’язання ситуації люб’язно погодився виконати наше термінове замовлення, —Поки він говорив, хлопці обережно поставили коробки на стіл, —Упевнений, за цю ніч ви добряче зголодніли, тож прошу, пригощайтеся й сприймайте те, що відбувається, лише як звичайну розмову за сніданком.

Невдоволених стогонів більше не було — співробітники одразу потягнулися до столу. Еліс теж не залишилася осторонь і з вдячною усмішкою прийняла простягнутий їй разом із серветкою великий гарячий шматок піци.

—Ну що ж, не бачу сенсу більше відкладати неминуче, —Віктор зітхнув і сів за свій стіл, —Щоб не забирати у вас більше часу, ніж потрібно, я розділив порядок денний на три частини: причина, поточний стан і подальші дії. Щодо першого питання наш новий керівник аналітичного відділу мав підготувати доповідь. Даніеле, слово тобі.

Після його слів у кабінеті запала тиша, яку порушували лише тихі звуки жування. Не дочекавшись відповіді, Віктор підвищив голос:

—Даніеле Чхве, ви тут?

Еліс здивовано озирнулася. Після звільнення Кевіна їй так і не довелося познайомитися з його заміною. Не те щоб вона хоч трохи цим переймалася. Якщо новий аналітик був хоча б наполовину таким самим занудою, як Кевін, — вона явно нічого не втрачала.

Озираючись навколо, Еліс перехопила погляди присутніх — усі вони були спрямовані на худорлявого молодого хлопця в тонких прямокутних окулярах, який сидів біля вікна. Його очі були заплющені, голова закинута вгору, а рот злегка прочинений. Попри всю метушню навколо, новий керівник аналітичного відділу спав.

—Хтось, будь ласка, розбудіть містера Чхве, —Сказавши це, Віктор підняв руку й почав пальцями масувати перенісся, намагаючись зберігати спокій.

Дівчина, що стояла поруч, поплескала сплячого по плечу, і той одразу розплющив очі, здивовано озираючись навколо.

—А тепер я хотів би ще раз попросити керівника аналітичного відділу, Даніела Чхве, надати свою доповідь.

—Так, звісно, —Хлопець підвівся на ноги й прокашлявся, —Якщо не вдаватися в подробиці, ми все ще не дійшли єдиної думки щодо причини виникнення цієї кризи.

Присутні очікували продовження, але хлопець мовчав, а потім, вочевидь не дочекавшись нового запитання, сів на місце й сперся спиною на скляне вікно.

"Мені подобається новий аналітик", —майнула думка в Еліс, "На відміну від попереднього, він хоча б відповідає коротко й по суті."

Але Віктор Ларсон явно не поділяв її думки — його обличчя поступово почало набувати багряного відтінку.

—Містере Чхве, —У голосі Віктора звучало ледь стримуване невдоволення, —Ви не могли б надати більше інформації? Щось же вам має бути відомо.

—Так, —Даніел знову підвівся на ноги, —Після зіставлення інформації, отриманої з інших штатів, ми можемо з упевненістю сказати, що не всі розломи прорвані, а лише ті, що з’явилися понад 10 місяців тому.

—Перепрошую, як ви сказали? —Віктор нахилився вперед, пильно дивлячись на доповідача. Від його роздратування не залишилося й сліду. —Ви сказали “прорвані”?

—Так, але це не офіційна назва, —Даніел знизав плечима, —Просто термін, який ми почали використовувати вчора всередині відділу.

—А як щодо… Цього терміну в 10 місяців? Це лише припущення чи у вас уже є підтвердження?