Глава 36 (100)

Пляшка віскі повільно піднялася вгору. Етьєн відкинув голову й, припавши до горлечка, із насолодою наповнив рот елітним ірландським алкоголем дванадцятирічної витримки. Рецептори тут же вловили м’який аромат із легкою гіркотою дуба та солодкуватим присмаком меду. Вони перетворили це відчуття на слабкий електричний імпульс, а потім відправили його вгору нервовими волокнами, доки той не досяг мозку.

Очі Етьєна заплющилися від задоволення, а на обличчі застиг блаженний вираз.

-Quel délice...

Кілька секунд він просто сидів, насолоджуючись післясмаком напою, а потім обережно відсунув край теплого пальта. По білосніжній сорочці розповзлася широка кривава пляма, яка у світлі вуличних ліхтарів набула темного, майже чорного кольору.

Чоловік злегка скривився, дивлячись на рану, з якої стирчав блискучий наконечник стріли. Він обережно торкнувся вістря пальцем, немов перевіряючи його гостроту, а потім підняв пляшку до плеча й недбало хлюпнув на рану трохи віскі.

-Putain!

Етьєн стиснув зуби, очікуючи, коли різка хвиля болю, що охопила його тіло, нарешті стихне. Лише коли його обличчя знову набуло розслабленого вигляду, він застебнув пальто й знову припав до пляшки.

Діамантовий лицар сидів на гранітному парапеті фонтана посеред порожньої нічної площі, розташованої перед стадіоном. У центрі широкої чаші, призначеної для води, височіла потемніла від часу кам’яна статуя Зевса. Верховний бог Стародавньої Греції підняв руку вгору, стискаючи блискавку, немов збирався атакувати нею кожного, хто наважиться засумніватися в його владі. Сама блискавка при цьому мала жалюгідний вигляд. Безжальний час укрив її поверхню безліччю тріщин, а наконечник і зовсім відламався, оголивши іржаву арматуру. Вода у фонтані не текла — на дні брудної чаші лежала лише тонка кірка льоду, що поблискувала в місячному світлі.

Безхмарне небо такої пізньої години сяяло густим розсипом зірок, і разом із нічним світилом вони заливали площу холодним сріблястим світлом. У повітрі відчувався легкий мороз, але розігрітому алкоголем тілу Етьєна це було навіть приємно.

Навколо не було ані душі, але причиною цього була зовсім не пізня година, а надзвичайний стан, оголошений у місті, як і по всій країні.

Десь далеко, за кварталами сплячих будинків, час від часу лунали дикі крики сирен. Але нічну тишу порушували не лише вони.

Усього за кілька метрів від чоловіка, що сидів, кам’яна бруківка несподівано обривалася. Там зяяла яма завглибшки кілька метрів, із майже рівними округлими краями, немов хтось навмисно спресував землю й обвалив бруківку вниз.

Із її надр долинали приглушені звуки бою — важкі удари, шипіння та короткі люті завивання. А все тому, що внизу зійшлися в сутичці дві істоти.

Одна нагадувала пантеру — довге котяче тіло вкривало густе зелене хутро, а чотири очі на хижій, оскаленій морді тьмяно поблискували в темряві. Тварюка рухалася плавно й швидко, немов жива тінь, час від часу кидаючись уперед блискавичними ривками.

Її противник виглядав ще дивніше. Жива куля, вкрита довгими темними голками, перекочувалася землею, видаючи сухий скрегіт. Ані лап, ані голови в неї не було, а верх і низ здавалися лише умовностями, відкинутими самою природою. Попри все це, монстр рухався напрочуд швидко.

Пантера зігнула лапи й знову стрибнула, намагаючись вчепитися в противника, але голчаста куля миттєво відкотилася вбік. Кігті звіра лише ковзнули по голках, що стирчали в усі боки, з неприємним металевим дзвоном. Незадоволений результатом, зелений хижак зашипів і знову почав кружляти ареною, вичікуючи момент для наступної атаки.

-Allez! — Етьєн бурхливо відреагував на невдачу пухнастого звіра. — Постарайся, mimi, я в тебе вірю!

Раптом повітря розірвав звук пропелерів. Етьєн підняв голову, і його очі швидко знайшли джерело шуму — з-за висотки показався вертоліт.

Щойно хмарочос залишився позаду, літальний апарат зробив невеликий віраж, коригуючи напрямок польоту, і попрямував просто до Етьєна.

Стрекіт пропелерів поступово наростав, і в якийсь момент яскравий промінь прожектора на носі крилатої машини ковзнув по площі та зупинився на фігурі, що сиділа біля фонтана. Етьєн тут же замружився й підняв руку, прикриваючи очі, але це майже не допомогло. У міру наближення гелікоптера промінь звужувався, через що й без того яскраве світло ставало лише інтенсивнішим.

-Ça suffit! — невдоволено крикнув він, але через гуркіт пропелерів ці слова не досягли навіть його власних вух.

Тим часом вертоліт уповільнив рух і плавно приземлився неподалік фонтана. Пропелери ще не встигли зупинитися, як із пасажирського крісла вистрибнув його брат.

-Ідіот! — Габріель був просто оскаженілий. — Якого біса ти тут робиш?

-Hélas, мені стало нудно, і я вирішив прогулятися.

-Безмозкий дурню, — розлючений брат різко махнув коротким смугастим жезлом із закругленим кінцем, вибивши ним із рук співрозмовника напівпорожню пляшку віскі. — Чому ти просто не міг дочекатися мене в безпечному місці?!

Пляшка розбилася, впавши на кам’яну бруківку, а Етьєн із жалем провів її поглядом.

-Ne t'énerve pas, братику, я ж діамантовий лицар, ще не народився монстр, який...

-НІ! — брат не дав йому договорити. Він швидко дістав із внутрішньої кишені Цеп Осіріса й вклав його в спорожнілу руку брата, а потім підняв жезл, який увесь цей час стискав у долоні, на рівень його очей. — Ось ТЕПЕР і ти, і я — діамантові лицарі, не забувай про це!

У відповідь на гнівну тираду брата Етьєн усміхнувся й примирливо підняв руки.

-Mon frère, ти надто драматизуєш.

У цей момент вух Габріеля досяг шум із ями. Він опустив погляд униз і завмер. Кілька секунд чоловік мовчки спостерігав за монстрами, що билися, а потім повернувся до брата — на його обличчі застиг подив.

-Як це розуміти?