Глава 32 (96)

—То це твій вихованець? —Джессіка не могла відірвати погляду від величезного чорного вовка. Звір лежав у тіні магістралі People Mover, схрестивши передні лапи й втомлено поклавши на них голову, —А він не надто великий?

—Залежить, для чого, —Алекс знизав плечима, —Для прогулянки в парку він явно завеликий, зате може швидко доправити мене до дівчини, яка застрягла у вагончику.

—Ти їхав на ньому верхи?! —згадана дівчина вже не знала, чому дивуватися більше, —Це не небезпечно?

—Знову ж таки, усе відносно. Вулицями бродять монстри, тож навіть такий транспорт явно безпечніший за піші прогулянки.

—І не посперечаєшся... —Джессіка здригнулася, коли згадала відчуття страху й безпорадності, які переживала, перебуваючи в тісному вагончику, атакованому монстром, —А як його звати?

Алекс на секунду замислився.

—Чесно кажучи, я ще не дав йому імені. Думаєш, варто це виправити?

—Звичайно, —Джессіка впевнено кивнула, —У кожного собаки має бути ім’я.

Алекс не став виправляти дівчину. Якщо їй комфортніше думати, що перед нею собака, нехай усе так і залишається.

—Навіть не знаю, у мене не дуже добре виходить вигадувати імена, —Алекс мимоволі згадав сумне обличчя Монка, —Може, допоможеш?

Джессіка ненадовго замислилася, її погляд ковзнув чорною шерстю звіра, на секунду зупинився на величезних жовтих очах, а потім піднявся до неба.

—Як щодо імені... Сіріус?

—Як радіостанцію?

—Алекс, ну годі! —Джессіка розсміялася й поплескала його по плечу, —Сіріус — це зоря в сузір’ї Великого Пса, найяскравіша на нічному небі. Дивись, он там.

Дівчина вказала пальцем угору. Простеживши за її поглядом, Алекс побачив у небі яскраву сяючу цятку.

—Ну що ж, —сказав він, а потім повернувся до Вовка, —Зватиму тебе Сіріусом.

Звір нічого не відповів, лише довго й протяжно позіхнув.

—Агов, що це за реакція? —Алекс підняв руку й пригрозив вовкові пальцем, —Відтепер це твоє ім’я, подобається воно тобі чи ні!

Джессіка зустріла реакцію хлопця усмішкою.

—А він знає якісь команди?

—Раз уже ти про це згадала, я пообіцяв пасажирам, які застрягли у вагончику, очистити цей район від монстрів, —Алекс знову повернувся до вовка, —Сіріус, знайди всіх монстрів поблизу й знищ їх.

Вовк тут же підвівся на ноги. Кілька секунд він крутив головою, втягуючи носом повітря, а потім рвонув із місця й зник за рогом. Цього разу в Джессіки в буквальному сенсі відвисла щелепа.

—Ем... Алекс, він справді тебе зрозумів?

—Можна сказати, ми з ним на одній хвилі.

—А Сіріус точно впорається? Він, звісно, доволі великий песик, але там же справжні монстри...

Алекс насилу стримав усмішку. Дівчина навіть не здогадувалася, що цей "песик" і сам був монстром-босом невідомо якого рівня.

—Думаю, усе буде гаразд.

Він безтурботно махнув рукою, але про всяк випадок перевірив рівень мани в кутку поля зору — синя смужка була майже порожня. Зосередившись на ній, хлопець прочитав:

[Мана: 422 / 5135]

"От же ж... Я зовсім про неї забув", —подумав Алекс. За час, проведений у клітці, він геть перестав стежити за рівнем мани. Та й навіщо? Вона ж постійно була на нулі. Але після вбивства Маммона та підвищення рівня Алекс оживляв золоті монети, використовував Крижану магію, Навичку "Зброяр" і навіть "Бійню". І все це за короткий час, безжально витрачаючи власні запаси мани. Що станеться, коли показник досягне нуля? Навряд чи безсмертні солдати, яких він передав під командування Змія, після цього зможуть заліковувати свої рани. Не гаючи часу, Алекс дістав з інвентарю зілля відновлення мани.

—Вибач, —звернувся він до Джессіки, —Мені треба підзарядитися.

—Це теж зілля? —з цікавістю запитала вона, —Воно іншого кольору.

—Так, —Алекс кивнув, випиваючи вміст пляшечки, —Червоне відновлює здоров’я, а синє — ману.

—А навіщо потрібна мана?

Хлопець дістав і осушив ще дві пляшечки із синім зіллям, а потім повернувся до Джессіки. На її куртці чітко виднілися червоні плями, а в руці дівчина тримала зім’ятий шарф, наскрізь просочений кров’ю. Не кажучи ні слова, Алекс простягнув до неї руки й міцно обійняв. Груди Джессіки притиснулися до нього, і на мить хлопець відчув рівномірний і розмірений стукіт її серця. Дівчина завмерла від здивування, але наступної секунди оговталася й поклала руки йому на шию.

"Ремонт"

Їх огорнуло сяйво, настільки яскраве, що Джессіка замружила очі. Це тривало лише мить, а потім Алекс розімкнув руки й усміхнувся дівчині.

Після несподіваних обіймів її щоки палали рум’янцем. Джессіка здивовано озиралася навколо, не розуміючи, що щойно сталося. За кілька миттєвостей вона зустрілася поглядом з Алексом, а потім опустила очі й ахнула. Її речі стали не просто чистими — вони виглядали абсолютно новими, наче щойно зійшли з полиці магазину. І зміни торкнулися не лише одягу, а й сумки, що висіла на плечі, та навіть шарфа, який вона все ще стискала в руці.

—Як? Але ж я щойно...

—Я просто подумав, що наочна демонстрація краща за пояснення, —усміхнувся Алекс, —Я щойно відновив твої речі. Думаю, навіть твій телефон зараз має бути заряджений на сто відсотків. Саме так я й використовую ману.

Зосередившись на синій смужці в кутку поля зору, він прочитав:

[Мана: 1901 / 5343]

Джессіка все ще розглядала себе, не в змозі підібрати слів, коли згори пролунав орлиний клекіт. Алекс одразу повернувся на звук, але його джерело залишалося прихованим у темряві.

"Око хижака"

Область видимості миттєво розширилася, а нічна темрява розступилася, відкривши те, що раніше було невидимим. Погляд Алекса одразу зачепився за істоту, що пікірувала згори, а Навичка, прокачана до другого рівня, попри відстань дозволила розгледіти її до найменших деталей. У істоти були круглі зелені очі й гострий вигнутий дзьоб. Біле оперення голови різко змінювалося на коричневе на решті тіла. Своїм забарвленням створіння нагадувало білоголового орлана, але, окрім крил, мало ще дві пари кінцівок, що закінчувалися довгими гострими кігтями. Монстр летів просто на них.