Розділ 34. Війна

Я оглянув військо видінням. Обоз розтягнувся на п'ять-сім миль. Складно зрозуміти. Масштаб війська вражає.
«Скільки ж їх?.. Імперія взяла цю структуру у магів вогню. Я їм продавав зілля.»
— Подумаємо.
Я зчистив шматок землі до рівної поверхні.
— Так, десятки.
Перерахував видінням виразні групи магів.
— Вісімнадцять. Різні маги. Це... — записав на землі 198, — максимум, їх менше.
Поглянув ще.
— Три чоти броньованих та шість звичайних кінних. По скільки їх?
Сорін та Чіома перезирнулися.
— По тридцять чотири, це буде... — записав 306. — Лучників по сорок п'ять.
На землі домалював 500.
— І решта... десь півтори тисячі.
— І звідки ти це знаєш? — Чіома вказала на мої цифри.
— Це все завдяки книзі, — пояснила Сорін. — У ній учитель записував свої знання.
— Правда? Покажи!
— На жаль, книга відкриває свої таємниці лише Сіану.
— Приблизно три тисячі.
— Поясниш розвідникам, як ти це робиш? Бо їхні розрахунки різняться від двох тисяч до п'яти.
— Ну, якщо рахувати з обозом, то десь п'ять тисяч і буде. Навіть більше.
— А скільки в нас? — запитала Сорін.
— 2768 людей.
— Мало, — сказала Сорін.
— Наче я не знаю. Це важко. Відправляю вершників по поселеннях, інші шукають табори. Хтось відгукується, інші ігнорують.
— Навіть не уявляю, як тобі важко, — сказала Сорін.
— Так, наче захист їхніх земель стосується лише мене. 

Військова нарада. На вулиці. Чіома стояла на столі, як на трибуні.
Обговорювали планування битви. Стояв гомін.
До столу підбіг чоловік:
— Кжаре, під вечір буде тут.
Це почув вожак, який почав гучно говорити, змішуючи слова:
— ...Це мій...
Єдине, що зрозумів. Дехто зареготав.
— Війна важливіша за Кжаре!
Я навів, у голос звернувся до знайомого вожака.
— Щось смішне було?
— Ні, ми повинні битись із кжаре. Підставляти інших... ганьба.
— А, ти не ображаєшся, що ми вбили твого кжаре?
— Ні... Ви за власної волі. Це можна... Складно.
Обговорення продовжувалось. Схоже, Чіома знає вже багато їхніх слів. Киває на пропозиції. Заперечує їхньою мовою.
Не знаю, навіщо ми з Сорін тут присутні. Усе одно нічого не зрозуміло.
— Його зграя обійде ворогів. Кжаре йтиме через них.
— О, то на нашому боці буде демон?
— Ні! Демони не на нашому боці... Якби ми могли збирати демонів...
Цікаво, і нічого не зрозуміло.
— Чіома! — звернувся я. — Там є маги повітря. Око вітру далеко баче. Серед пагорбів не заховаєшся.
— Я знаю.
«Ну от і добре, лише хотів повідомити важливе. От якби напасти в лісі...»
Після наради всі розійшлись. Лишились шамани.
— Ми вдаримо блискавками, якщо боги дозволять.
— Так, і зробите. До початку битви.
— А що нам робити? — запитала Сорін.
— Будемо шукати аватара. Його смерть — наша перемога. Серед ворогів особливо небезпечні тіньові мечники. Буде складно. Постійно дивіться у тінь. 

Ось і ворог. Маги повітря, напевно, уже все доповіли. Скільки нас і де ми.
Вони йшли низиною між пагорбами і вже формували стрій для відбиття нападу. Битви поки немає. Варвари за пагорбами. Тіні накрили низину. Сонце готувалось сідати.
— Кжаре! — Чіома вказала на постать, що повільно йшла на ворогів.
У нього полетіли стріли та каміння, але він прискорився і рухався далі. Чота з мечами та щитами направилась на нього.
Я використав видіння, щоб поглянути на битву.
Меч кжаре зрізав щити разом із бронею, ухилявся та наносив удар. Але ворогів більше, його рубали та різали, витікала чорна кров, а він не реагував на це і просто знищував мечників.
Як по команді, вони розступились, і кжаре накрив яскравий спалах. Але він встиг кинути меча, який прорубав наступний стрій.
— Ненадовго його вистачило, — розчаровано сказала Чіома. — Треба починати.
«Він уміє кидатися мечем?»
На пагорби почали виходити варвари зі щитами. У них полетіли стріли та вогняні кулі.
— Ц! — вигукнула Сорін. — Я допоможу.
Заплющила очі. Повітря почало мерехтіти. Здійнялось полум'я, воно рухалось у бік ворогів — маленький вихор, що виростав у вогняний смерч. Від вітру її волосся розлетілося, і серед нього я побачив руді пасма. Колір волосся змінився? Ні, це окремі пасма стали рудого кольору.
Смерч став вщухати і розвіявся.
— Там також є маги вогню, — зрозумів я.
— Підсильте моє закляття.
Ще один смерч рухався в бік ворога. Його намагались перехопити, але ми з Чіомою заважали цьому.
Стрій супротивників розсипався від такої магії. Люди в паніці тікали, бігли вбік. Щойно смерч спав, як ударили варвари. Розгублені люди погано реагували на загрозу.
Сорін поглянула на мене яскравими рудими очима.
— Треба знайти Аватара.
І пірнула у тінь.
— Воїни тіні сховались. Бийте блискавками. Не дайте їм зібратись.
Командувала Чіома шаманами.
— Сіане, готовий до битви?
"Ні, я не готовий. Мені страшно. Мені не подобаються битви, в яких я приймаю участь."
— Куди я дінусь?
Ми стрибнули у тінь і пішли в бік тьмяних спалахів.
Спустився з пагорба і вийшов із тіні, не можу далеко в ній ходити. Це виснажливо, і дихати нічим.
Кіннота бігала по пагорбах, намагаючись наздогнати кінних варварів-лучників та метателів.
Інші варвари розбивали окремі десятки, що відійшли від чоти.
Літають стріли, каміння та вогняні шари.
Окремі чоти бігли на допомогу тим, хто опинився серед варварів.
Варвари-щитовики тиснули на чоту мечників, зсуваючи їх під пілуми варварів та заважаючи доєднатись до війська.
По центру були сформовані чоти, що не вступали в бій.
"Мені туди"
У різних місцях били блискавки.
«Магія шаманів не дуже ефективна. У Сорін вийшло краще.»
Я пробирався по полю битви, кидаючись камінням та вогняними кулями. З ворогами не зближався, тут купа простору. Єдина проблема — заглядати в тінь і дивитись довкола. Це важко. Треба більше тренуватись.
«О, три кам'яних демона. Що вони тут роблять?»
Один відбивався від чоти мечників, інший напав на магів. Третій біжить уперед, розкидаючи всіх довкола.
Я наближався до строю. Відстань до ворога. Автоматично зробив розрив, і вчасно. Вогняна куля влетіла в оболонку. Крок.
Вибух, і я знову перед ритвиною. Хто міг — тікав. Поранені вили та кричали.
Розкрив розрив і заповнив оболонку. Оглянув місцевість. Серед тіней виділялася постать, що була яскравіша за інших.
«Невже аватара доведеться вбивати мені?»