Розділ 33. Справжня Королева

Через два дні ми нарешті дійшли до поселення. Воно було на пагорбі, оточене частоколом. У підніжжі простягалися поля з зерном.
Недалеко знаходився ліс, і змією тягнулася річка.
— Кутго, — вожак вказував на поселення. — Назва. Королева. Не відходь.
Пройшли через браму, вожак щось пояснював зустрічним. Схоже, що це місцеві вартові.
«Але вони нічим не відрізняються. Хоч би форму їм дали.»
Ми дійшли до площі перед великою дерев'яною будівлею.
— Стій тут.
Сказав вожак і пішов усередину. А ми залишилися чекати.
— Щось його довго немає, — сказав Гос. — Дивно це. Ви родина королеви, і давно її не бачили. Вона повинна була вибігти зустрічати вас. А може, її немає? Може, кудись пішла? Що будемо робити? Варвари нас не відпустять без неї.
— Бу! — Із тіней вискочила Чіома.
— Ай. Чіомо. Не роби так більше. Я став небезпечним. Можу вбити!
— О-о-о. Сіан став небезпечним, — відповіла вона. — Ха-ха-ха!
Сорін також сміялася.
«Ми вже не діти. Тут люди гинуть. Жартівниця, яка. Треба бути серйозними.»
— Він ще здолав кроля жаху! — сказала Сорін.
— Це якийсь демонічний монстр?
— Ні, звичайний кролик... Смачний.
— Після нього були більш гідні суперники. Не треба постійно згадувати це.
Чіома поклала руку на плече.
— Сіане. Ти зовсім не змінився.
Обіймалися, сміялися. Сорін розповіла про нашу подорож. Гос мовчки стояв і слухав. Навіть дивно бачити його мовчазним.
«Що на мене найшло? Слова самі виривалися у фрази. Я поводив себе, як справжній Сіан. Навіть думки були його.»
— ...я знищила кам'яного демона. Одним влучним кидком. Стиснула камінь міцніше, він аж засяяв. І жбурнула в нього. Ха-ха-ха. А Сіан знищив... як його?
— Кжаре, — підказав Гос.
— Так, від нього не лишилося нічого.
— Сам? — здивувалася Чіома.
— Він довго тренувався у бога Таємниць. І я зрозуміла чому.
— Я теж перемогла його. Кілька разів. Але воно завжди повертається.
— Так він один?
— Вони кажуть так. Я не знаю. З'являється, вбиваю.
— А як у тебе справи? — запитала Сорін. — Що сталося після храму?
— Розповім усередині, — пішла у велику будівлю.
Ми послідували за нею.
Через дві кімнати опинилися у великому залі з великим столом і троном, який був встелений хутром.
Чіома сіла на нього, у кімнату занесли чай.
«Гарний аромат.»
Ми розмістилися на лавці навпроти трону.
— А хто це з вами?
— Це Гос, — почав пояснювати. — Він вигнанець імперії за свої особливі вміння. Здатен зцілювати та змінювати тіло. Буде дуже корисним. Він підсилив Сорін. Зміцнив м'язи й кістки. Зробив її сильнішою. І тебе зробить. Я хочу попросити залишитися йому з тобою.
— О, це цікаво. І корисно.
— Я буду підтримувати вашу молодість і здоров'я, о велична королево варварів.
— Хі-хі. Так почесно. А чому він вигнанець? — махнула рукою. — З такими здібностями?
— У храмовників наказ вбивати особливих магів. Він півсотні років переховувався у лісі. Тому і вижив.
— А ви його знайшли. — Уважно заглянула в очі. — Випадково.
— Ні, — заперечила Сорін. — Нас направив бог таємниць, щоб Сіан навчився його магії.
— І ти навчився?
— Так.
— А я зможу?
— Прикладу всі зусилля, о королево варварів. Але це болісна магія, хочу попередити.
— Добре. — Відпила чай. — Це неочікувано. У мене війна. Світлоносці лізуть у мої землі, а я не можу це ігнорувати. — Підняла палець до гори. — Королева! Ви дуже вчасно прийшли, допоможете у битві. Я втрачаю людей. Армію веде аватар. Попередні напади відбивали. Цей — найбільший.
Повільно відпила чай, очікуючи відповіді. Ми обдумуввли почуте, тому кивнула Госу:
— Ти... як тебе?
— Я? Гос до...
— Не треба оцього всього. Називай мене Чіомою. Друзі моєї родини — і мої друзі.
У залу увійшов варвар і щось доповів. Чіома кивнула. Відпила чай.
— Пора виконувати свої обов'язки. Можете відпочити тут. Є вільні кімнати. А я піду зустрічати вождів. Завтра зранку виходимо на війну. — Вказала на вартових. — Тут є ті, що непогано говорять імперською.
Встала і пішла до виходу.
— Вона стала важливою людиною, — почала говорити Сорін. — З купою обов'язків, відповідальністю...
— А розкажи мені про неї? — запитав Гос. — Як мені поводитися у її присутності?
...
Коли Чіома вирішила державні питання, ми сіли обідати. Без Госа. Це перша сімейна вечеря у такому складі.
За чаєм розговорилися.
— Тебе викрали варвари? — запитала Сорін.
— Ні. — Підняла руку. — Я одразу з'явилася тут. — Махнула рукою. — За стінами. Мене зустріли і привели до вождя. — Вказала пальцем до низу. — Я не розуміла їхньої мови. — Знизала плечима. — Він зробив мене ще одною дружиною. — Уважно поглянула на нас. — Хотів взяти мене силою, але я його вбила. — Підняла руку, показуючи силу. —Злякалася інших, хотіла втекти. Вибігла на вулицю. Як тут прилетів бог таємниць. — Задумливо манула рукою, та відпила чай. — Шамани саме, чекали на нього. Він щось прокричав, а потім сказав мені: ти вбила вождя, тебе не вбиватимуть за це, але тепер буде витва за звання нового вождя. Ти повинна перемогти в цій битві. — Посміхаючись відпила чай. — І тепер я королева. — Гордо випрямилась.
— Важко тобі прийшлося.
— Важко? — здивовано поглянула Чіома. — Я опинилася невідомо де. Мене ніхто не попередив. — Розвела руками. — Нічого не зрозуміло. Але тепер вони вчать мою мову.
— Я думав, — уточнив я, — ти знаєш їхню мову.
— Лише кілька слів.
— Як тоді ти керуєш ними? — здивувалася Сорін.
— Вони намагаються вивчити мою мову, бо я головна.
— Але ж не всі?
— Мені вистачає. — Махнула рукою. — Можливо, я більше знаю їхню мову. Головне, що я головна! — підняла палець до гори. — А хто проти, хай кидає мені заклик на поєдинок. — Тепер палець вказував до низу. — Таких уже немає.
— І багато ти здолала?
— Так, раніше постійно хтось викликав. Недооцінювали мене. Але після перемоги над кжаре ніхто більше не наважується.