Розділ 29. Незавершене навчання

Повернувся до табору.
— Ну що? — одразу пристав Гос. — Щось сталося?
— У мене вийшло. Мій перший світловий стрибок.
— О, вітаю. Нарешті в тебе вийшло. Але все одно питання! Навіщо тобі це закляття? Я бачив його декілька разів, не розумію, нащо такі зусилля?
— Дитяча мрія.
— Ха! Ти лише недавно був дитиною, і вже втілив мрію. Ну тоді зрозуміло, чому так ліз у світ світла. У мене теж була мрія дитяча. Про подорожі, пригоди. Разом із коханою людиною.
— Усе буде. Відведемо тебе до варварів, станеш поважною незамінною людиною. Отримаєш усе, що забажаєш.
— Ха-ха-ха! — розсміявся Гос. — Ти в це віриш? Тоді повірю і я. Ха-ха-ха.
— Брате, ти як?
— Стомлений. Але задоволений. У мене вийшло.
— То ми рухаємося далі?
— Ні. Тепер ще деякий час тренуватися, щоб закляття спрацьовувало без помилок. Треба закріпити успіх. Бо буде, як того дня.
— Не говори про це так спокійно! Ти трусишся, коли бачиш смерть, але спокійний, коли ризикуєш життям!
Притиснула мене до себе.
— Я зрозуміла. Коли загинув Ерік, ти злякався за інших. Не за себе. Тому і звинувачував себе. Ти думаєш про інших, навіть про незнайомих. Але не показуєш це. Тримаєш у собі. Усе добре, брате. Ти можеш завжди поговорити зі мною. Хоч я і не Мігель, але я допоможу.
Я нічого не говорив. Потрібно відпочити. 

Тренувався під наглядом Принца Темряви. Десять днів переміщався світловим стрибком. Три рази на день. Запах озону став як рідний. Колись я дивився на храмовників, справжні герої. Хотів хоча б раз зробити світловий стрибок. Тоді це здавалося недосяжним.
— Повільно, — учергове промовив бог Таємниць. У голосі з'явилося роздратування: — Занадто повільно.
— На оболонку йде багато часу.
— То практикуй її.
— Можливо, навчиш робити інші оболонки?
— Оболонка тіней для тебе недоступна. Замало сил.
— А якщо використати енергію з розриву? — запропонував я.
— Ха-ха-ха! Ти серйозно? Ти дійсно читав книги, чи лише символи розглядав?
— Я подумав: якщо це оболонка. Ну інші з розриву енергію беруть, то можливо і ця.
Принц цинічно усміхнувся.
— Тінь — це ентропія. Її не можна «взяти» з розриву Світла, її треба генерувати самому. А ти навіть купу землі не відправив у Тінь. Навчити іншим оболонкам? Це можна. Основи ти вже знаєш.
Він простягнув руку, імітуючи сферу.
— Потрібно зробити оболонку-поглинач. Вона не відхиляє світло, вона поглинає, перетворює на тягу, а надлишок стравлює назад у розрив або в простір. Вона одношарова, проста, але більша за розміром.
Я відкрив розрив і почав оточувати себе енергією, формуючи нову структуру. Відразу відчув різницю: ця оболонка не була ідеально гладкою, вона вібрувала і нагрівалася.
— Забагато, — Принц стояв поруч і перевіряв оболонку. — Зменши інтенсивність. Ще трохи. Цього достатньо для стрибка на десять кроків. На десять, і не більше. Ця оболонка неефективна на довгих дистанціях, перегріється, згориш. Стрибай.
Я зробив крок.
Цього разу не було ідеальної тиші. За моєю спиною пролунав різкий, гучний свист, а повітря позаду мене спалахнуло хвилею жару. Я стрибнув на десять кроків, відчуваючи, як шкіра пече та почервоніла, а у вухах дзвенить від ударної хвилі власного вихлопу.
— Непогано для першого разу. Але ти стрибнув на меншу відстань, от і отримав вибух, а ще скидав енергію у простір. Тут потрібно вираховувати об'єм оболонки та відстань. Якщо менше — розірве на шматки, якщо більше — вибух. Чим більше, тим більш руйнівний вибух.
— Чому не сказав? А якби я помер?
— Передам гримуар наступному.
— Сорін.
— Дурня! Храмовники періодично викрадають людей з іншого світу. Кількість агентів не зменшиться. Світлові стрибки заборонені законом, лише храмовники можуть користуватися. Ти додав ще одну причину розшукувати тебе. Повертайся до табору, тобі потрібне лікування. Стрибки з цією оболонкою шкідливі. 

Лікування болем, навчання з травмами. Так пролітали дні. Я вечеряв і провалювався у сон. Сил молодого тіла вже не вистачало.
Прокинувся від стогону. Сорін із Госом. Разом.
— Що ви робите?! — Я сам злякався свого вигуку.
— Сіане, відвернись, — відгукнулася Сорін. — Не дивись сюди.
— Відійдіть від табору, спати заважаєте.
Чия це ініціатива? Не моя справа.
— Вибач, Сіане, — підійшов Гос. — Змінюю розмір, перевіряємо, як краще...
— Не хочу чути. Просто дайте поспати. Будь ласка.
Але заснути я вже не зможу. У голові роїлись думки, сон не приходив. Після чергування поспав на півдорозі до місця тренування. 

Увечері повернувся у табір.
— Сіане. Ми з Госом. Ну... Те, що було вчора.
Вона не могла знайти слів, Гос також мовчазний.
— Усе гаразд, сестра. Головне, щоб це був твій вибір. Я був виснажений, ви перебили сон. Вибачаюсь, що вчора накричав.
— Так. Це мій вибір. — Сорін посміхалася. — Гос тебе такому може навчити! І тоді будь-яка дівчина буде з тобою. Чьома, наприклад...
— Ні-ні-ні, — демонстративно закрив вуха. — Не хочу цього чути. Ти перетворюєшся на Госа.
Вона розсміялася, я теж. Навіть Гос посміхнувся, хоч упевнений, він нічого не розуміє.
— Це ваші справи. Не хвилюйся з цього приводу. 

Навчання закінчилося, Принц Темряви перевірив мій стрибок.
— Не використовуй просту оболонку, пошкодиш гримуар. Хай стрибок буде повільнішим.
— То мені потрібно більше тренуватися?
— Лише складну оболонку. Щодо іншої домовленості. Підете на північ від храму на дванадцятий день. Буде патруль варварів. Серед них є ті, хто розуміє імперську. Скажете, що ви родина королеви варварів.
Перетворився на ворона та полетів. 

Нарешті рушили далі. Знову почали зустрічатися демони. Я про них і забув.