Розділ 27. Зміни

Вже два дні, як освоїли магію крові. Кролі були об'єктом практики. Хоч і не виходить підкорити їх кров. Вбили декілька демонів, чомусь це було занадто просто. А от їх кров була зовсім іншою. Навіть відчути не можна. 

Гос змінився, тепер має яскраві зелені очі, статний. Молодіє на очах.
"Я його пам'ятаю старим дідом."
— Ти перший, кого я ліпив за останні сто років. Вивів з лісу, тепер пригоди...
Йшов поруч та засипає розповідями. Зазвичай говорив із Сорін.
— А ти пробував змінити рослини? — перебив запитанням.
— Так. Але вони... Занадто повільні. І багато сил уходять. Затеп їм не боляче.
— Звідки знаєш?
— Вони не кричать.
"Логічно. Я очікував іншу відповідь?" 

Під час привалу тренуватися у фехтуванні з Сорін.
— Чому не сказав, що він був жінкою?
Я встромив палицю-"меч" у землю та почав імітувати манеру Госа.
— Сто років тому я був жінкою...
— Я серйозно.
— Він говорив щось таке. Це важливо?
— Неважливо!
І напала на мене. Я відбивався.
"І нащо тоді запитувати?" 

Останнім часом дивно себе поводить. Знову місячні? Треба допомогти, я вмію.
Загалом нічого нового, людей тут немає. Демонів знищуємо без проблем. До храму приблизно десять днів. 

Наступного дня Сорін тренувалася у фехтуванні з Госом. Він не мав навичок, це більше схоже на побиття дитини. Вона його навчала по-своєму.
— Ти повинен вміти захистити себе! Тримай палку міцно.
Удар — і палка відлетіла.
— Ти без зброї, тебе вбили!
"Ото не треба приставати до мене з розмовами. Бачиш, як воно з іншими буває." 

Після побиття Гос сумно їв. Навіть нічого не говорив. Сорін повчала його, він лише кивав.
Я записував у гримуар подорож.
Увечері зробив укриття для всіх. Це чудове тренування, Сорін теж треба практикувати різну магію.
Гос смажив шматки м'яса. Я зібрав деякі трави, тепер пахло краще. Та й деревина для багаття має значення.
— Щось Сорін довго немає, — Гос побачив, що я звільнився.
— Пішла купатися. Вона так кожен вечір робить.
— Цього разу довго. Тут демони, треба бути обережним.
"Ха, вона вміє за себе постояти, ми вже стільки демонів вбили. Але треба перевірити."
Видінням оглянув територію, демонів немає. А тепер Сорін. Вона не купається. Торкається себе руками.
Скинув видіння.
— Щось сталося? Ти злякався?
— Ні, усе з нею добре.
— Ти побачив щось зловісне.
— Ні. Усе гаразд. Не турбуйся за неї.
"Це не те, що можна бачити. Діти вже не діти. Це нормально. Я і сам колись був молодий. Я і зараз молодий. Але в мене немає жодної реакції. От і добре."
Я не говорив із нею про побачене. Це її особиста справа. Якби я використав Око Вітру, вона б мене побачила. Не хочу подібної розмови. 

Наснилася Сорін.
— А-а-а-у.
— Вставай, твоя черга чергувати. Знову жахи наснилися?
— А, ага.
"Жахи? Не зовсім."
Схоже, моє молоде тіло прокинулося. Поки я спав. Але добре, що все прийшло у норму. Запишемо до моїх злочинів:
1. Викрадення дітей.
2. Брехня дітям. А тепер уже дорослим.
3. Вбивство Сіана. Моє перше вбивство.
4. Вбивство людини.
5. Катування майстра телепортів.
6. Експерименти на людині.
То це буде сьомий злочин? Ні.
Катувати лише за потреби. Вбивство розбійників також можна. Усе інше краще не повторювати. І не робити. 

Перевірив територію видінням. Демон. Далеко, але демонічний пес має добрий нюх і може вийти на нас.
Підготував кам'яні снаряди, загострив.
"То він іде сюди."
Зачекав, поки підійде ближче. Прискорився.
Камінці злетіли в повітря. Темно, нічого не видно, але я дивлюсь не очима.
Каміння зі свистом полетіло в потвору. Голова, лапа, голова, інша лапа...
Каміння влітало в потвору, ламало кістки. Він завив від болю. Я підскочив та проштрикнув мечем. Дістав і рубонув у шию. 

Як повернувся до табору, всі вже прокинулися.
— Демона вбив, інших немає. Спіть далі.
— Брате, ти не поранився?
— Усе добре.
Сорін повернулася в укриття.
— Як ти щось бачиш? — говорив Гос. — Тут темно.
— Магія. Я бачу вітер, бачу землю. Життя від кожної рослини.
— І демона?
— Ні, його побачити складніше.
— Я чергуватиму разом із тобою. Після такого виття вже не засну.
Під ранок він заснув. 

─── 

На обідньому привалі знову фехтування з Сорін.
— Ти впевнений, що Гос був жінкою? — запитала Сорін.
— Він дурник, це цілком можливо.
— Він не дурний, він добрий.
— Одне не скасовує іншого.
— Гос щось запитував про мене, щось казав?
— Щось казав, не пам'ятаю. Що за розмови? Ми йдемо в храм забутого бога, поховаємо діда та відведемо Госа в дикі землі. Він буде гарно жити в якомусь племені. З його навичками буде поважною людиною. А ми рушимо далі.
— Куди? Куди далі?
— То можеш залишитися разом із ним у диких землях. А краще залишайся в храмі, я сам його відведу.
Сорін може сподобатися якомусь варвару. З цим можуть бути проблеми. Про це і не подумав. От такий захисник, веду її у пастку.
— Ні. Я про те, що яка ціль? Куди ми підемо далі? Гос казав, що імперія воювала з ельфами. Якщо ми підемо з імперії, то куди?
— Ельфи — це маленьке королівство. Існує безліч інших.
— А може, станемо проти імперії? Знищимо храмовників. І можна буде мирно жити.
— Дитячі роздуми. Помре імператор, з'явиться новий. Вб'єш храмовників, наберуть нових. Ми завжди будемо небезпечними для імперії, і подібні дії лише підтвердять їхні страхи.
— Дитячі? Сіан, ти менший за мене!
Так, то була зайва фраза.
Сорін образилася на мене, тепер розмовляє тільки з Госом. Вибачитися? Напевно, треба. 

Увечері не міг заснути. Гос був разом із Сорін, і вони обговорювали місячні. Можна потише? Мені наступні півночі не спати, вас захищати.
Зранку вибачився за свої слова.
— Усе нормально. Гос пояснив мені все.
"Що саме? Не розумію." Але стало легше. 

Ближче до обіду напали на чотирьох демонічних псів. Сорін поранена, нічого серйозного. Вона зупинила кров у рані.
— Я вилікую, — підійшов одразу після бійки.
— Ні. Хай краще Гос.
— У тебе стегно поранено, до Госа ще треба дійти.
— Так приведи його!
"Та що не так? Він досвідчений, але таку рану і сам вилікую. Не буду стегна торкатись, достатньо руки." 

Згодом вийшли на галявину. Чудове місце для обіднього привалу.