Розділ 25. Друга умова

Я привів Госа. Він пішов до наметів, де тримали бранців. Сорін була на відстані від табору, розбійник був зв'язаний.
— То що далі? — запитала вона, коли я підійшов.
— Магія крові. Але думаю, спочатку треба попрактикуватися в магії смерті.
Озирнувся на табір.
З намета долинав голос:
— Усе добре, не хвилюйтеся. Розбійники мертві, я вам допоможу. Я можу лікувати...
— Сподіваюся, він не скаже зайвого.
Погляд Сорін. Мені стало страшно за Госа.
— Сподіваюся, — повторив я.
— Тут є мертвий, — Сорін відійшла до того місця, де вбили чергового, — що саме потрібно відчути?
— Енергія. У ньому вона випаровується. Треба схопитися за неї. Маги смерті можуть збирати її з різних трупів, щоб підсилити одного. Але вона нестабільна. Та й постійно витікає. Спробуй відчути цей рух.
Сорін поклала руку на мерця.
— Я відчуваю. Холодна, але не колюча. Більше схоже на воду або повітря.
— Направ енергію в нього, лише в руку. Щоб вона рухалася, як життя. І дай наказ, щоб випрямив пальці.
— Готово. Нічого складного.
Дійсно. Свіжі трупи виділяють енергію. Як гаряча вода — пару. Легко відчути, якщо спробувати. Схопися і направляй.
Я підійшов і перевірив усе, відчуваючи магію. Енергія продовжувала витікати, Сорін направляла потік у руку. Від цього пальці рухалися.
— А спробуй зібрати цю енергію, опустивши тіло.
— Що ти задумав?
Сорін піднесла дві руки над трупом. Потоки пішли вгору. Між руками з'явилася енергетична хмара. Але вона витікає, зменшується. У трупі вже нічого не лишилося.
— Тепер у руку направ.
Хмара пішла в руку мерця і почала вбиратися в неї. Пальці ожили.
— Це дивна магія, — сказала Сорін. — Вона випаровується, якщо дістати з тіла, випаровується швидше. Якась непрактична сила.
— Так. Ця магія для створення тимчасового союзника, невразливого до болю, поранень.
— Сподіваюся, магія крові буде цікавішою.
Тіло лишилося без енергії. Я пролетів табір Оком Вітру. Гос повів полонянок, у таборі не було живих.
— Там ще є.
— Добре, брате. Але без мене. Я буду чекати на магію крові.
Я пішов у табір. Потрібно навчитися цієї магії. Поекспериментувати. Ха. Тоді, коли підняв мертву дівчину, я наче наповнив її всіма емоціями. І тепер порожній. Ні жалю, ні відрази, нічого. Хіба це можливо?
Я навчався, керував цією енергією, не відчуваючи жодних емоцій. Проста магія. Спокій, тиша. Мерці збираються в одну купу. Слухняні. Я знаходжуся на відстані, але вони швидко приймають команди, як це відбуваєть...
— Щось Госа довго немає.
Я здригнувся. Сорін стояла позаду.
— Оком Вітру нічого не видно. Ти краще володієш цим закляттям. Пошукай його.
Емоції повернулися. Це було як уві сні. Я керую мерцями. Жах. Але одну магію освоїв, освою другу — і отримаю допомогу в диких землях. Гос.
— Сіан, ти знову Сіан. Зберись. Гос без магії, він нас не знайде. Я навіть не знаю, вивів він жінок на дорогу чи ні.
— А, так. Я піду, пошукаю.
Що зі мною? Дивний сьогодні день. Видіння бачу, йде сам. Але не в тому напрямку. Тож людей вивів...
---
Вийшов до нього.
— Ай. — вкрикнув Гос. — Налякав. Схоже, я заблукав. Добре, що ви про мене згадали.
— Так.
Ми рушили, щоб хоч якось орієнтуватися. Довелося сконцентруватися на магії. І лише так бачив світ.
— Ти хоч щось бачиш?
— Я очі перетворив на котячі. Але видно погано. Сьогодні особливо темна ніч. Якраз для темних справ.
— Щось їм розповів?
— Що я рятівник. Що ціла команда бійців. До речі, а ти знаєш, як їх тримали в полоні?
— Ти про що?
— Чому вони не використовували магію для втечі?
— Не задумувався.
— Це все трави. Їх поїли якимось зіллям, після якого вони не здатні чаклувати.
— Ніколи про таке не чув. Знаю про зілля, що підсилює магію. А от щоб забрати...
І дивно. Я сорок років робив зілля та мазі. Навіть не думав, що є таке. Але ж злочинців ув'язнюють. І потрібно втримати їх живими до страти. Таке зілля є. Воно зобов'язане бути.
Згадав, як полонений напав на Сорін. Він обпалив їй руку. Наскільки серйозно — не знаю, вона вилікувала себе, тому й не цікавився.
— ...багато буває, а я кажу: нічого хвилюватися, тут вас не скривдять...
— У таборі повинні бути запаси.
— А?
— Зілля проти магії.
— Так і я про це. Якщо вам потрібен живий і немічний полонений, то це подарунок долі. Вам допомагає бог таємниць.
— Саме так. Не відставай.
Понавигадував собі. Від нього в мене голова розболілася. Подарунок долі? Це не перші полонені. Очевидно, що розбійники мають це зілля. Треба поцікавитися книгами з рецептами. Бо я робив те, що продавалось. А жив у мирному Королівстві Полум'я...
---
Перевірили табір. Ще два мечі, вони знадобляться проти демонів. Знайшли зілля. Дивний запах, не чув ніколи подібного.
Узяли три глеки. Рушили в глиб лісу, подалі від табору. Йдемо поруч, позаду Гос ніс полоненого розбійника.
— То які у вас успіхи? З новою магією.
— Магія смерті, — сказала Сорін, — нічого особливого. Керуєш мертвими.
— Я лише одну магію вмію. А ви вивчили нову. І нічого особливого? За ніч! Поки я виводив жінок.
— Ну, це така магія. Енергія ллється, за неї легко схопитися.
— Я не можу схопитися. Я навіть відчути не можу.
— Ми напоїли його зіллям, можеш відчути зміни?
— Ніяких змін немає. У нього травми в носі, горлі. І синяк на сідниці. Більше нічого не відчуваю.
Сорін розсміялася, сміх різко перервався.
— У тебе рана, — вигукнув Гос.
Озирнувся. Він тримав її за руку. Розбійник залишався на його спині, як мішок з чимось легким, незначним. Сильні ноги, сильна спина.
— Дивно. Рана стара. Загоїлася. Але раніше її не було.
— Я вилікувалася магією життя. Не проблема.
— То так вона працює. Я можу прибрати шрами. Але не зараз. Зараз нічого не можу.
Ми рушили далі, вони й далі щось обговорювали. Коли почало світати, зробив укриття. Розбійнику залили зілля до рота, не буде зайвим. Очі злипалися, це була насичена на події ніч. Ліг спати. Сорін залишилася на охороні. Нічого не снилося. Блимнув — і вже день.
Магія крові. Якщо з магією смерті розібрався швидко, то й ця не буде проблемою.
Встав, підійшов до Сорін, вказав на полоненого.
— Щось сталося?
— Ні, він не прокидався ще. Я ось що помітила. Від того зілля його магія не рухається. У мене рухається, у нього й зовсім немає.
Вказала на Госа, що готував їжу.
— Спробуємо магію крові? — запитала вона.
Сорін позіхнула, вона ніч не спала.
— Якщо хочеш. Але краще поспи.
— Давай спробуємо.
Я взяв кинджал і зробив поріз на руці в сплячого.
— Потрібно доторкнутися до крові. Відчути її. Кожна кров особлива. Потрібно зловити цю особливість, і зможеш керувати.
Сорін поклала пальці на кров, що виступала з порізу. Я підставив долоні знизу, ловив стікаючу кров.
Запах та дотик до теплої в'язкої крові. Ніякої магії не відчуваю.
Ми просиділи деякий час.
— Нічого.
— Нічого, — повторив за нею.
Сорін спробувала залікувати поріз.
— Не можу, дихання є. Але життя не прискорюється. Гос!
Він підбіг.
— Щось допомогти?
— Спробуй залікувати рану.
Гос взяв за руку, подалі від крові.
— Клітини не слухаються. В нього захист від магічного втручання.
Я дістав смужки тканини, та перемотав поріз. Що не так? Сорін присипила його, і ніякого захисту не було! 
— Я спати. Він не прокинеться, поки рух життя повільний. Не роби зайвого.
Друга частина домовленості не така проста. Омив руки водою з повітря. День тільки почався, а вже немає настрою. Сів, дістав гримуар, щоб записати події.