Розділ 23. Ціна молодості

Навчання розтяглося на місяць, аж поки нарешті я зміг повернути деформований палець у норму.
— Нарешті, — вигукнув учитель. — Я думав, що дарма тебе мучу. Тепер про молодість та старість. Це така сама сила, але впливати потрібно на інше. Тоді з'являються молоді клітини. Але старі потрібно виводити. Можна різними способами. Я створюю прохід для них. І це треба зробити спочатку, так буде менше болю. Хоча завжди все болісно. І менше, і більше. Особливо не помітиш. Тренуйся. Чи ти просто збираєш інші сили?
— Молодість. Як це зробити?
— Потрібно схопити найбазовіший матеріал. Саме з нього проростає організм. Це дуже болісно, бо потрібно замінити все! Перебудувати організм. Зробити його заново. Але по частинах. Ти й так молодий. Навіть занадто. Я омолоджую свої органи. По одному. На це йде тиждень. Буває і місяць. Болісно. Складно. Помилки усувати важко. Неправильні клітини. Вони заражають тіло. З'явиться одна — і скоро їх купа. А потім смерть. Треба вчасно їх видаляти. Прибирати сліди. Важкі хвороби. Було колись, я тоді був сильнішим. Ще можна зміцнити кістки. Збільшити м'язи. 

Він сів на землю та продемонстрував свої м'язисті ноги.
— Коли тікаю, ніхто не наздожене.
Посміхався беззубим ротом.
— Мені подобається твоя супутниця. Але я занадто огидний. Старався над цією зовнішністю. Щоб зробити себе привабливим, піде місяць. Якщо не більше. З вами подорожувати небезпечно. Сидіти, ховатися набридло. Але як ще вижити? Я поза законом. Небезпечний злочинець. Лише перетворююся. Чому тебе навчити? Спробуй м'язи на ногах зробити. Я буду контролювати. Допоможу, підкажу. 

Ми залишилися ще на місяць, я чаклував. Він підказував. Допомагав прибрати недоліки. Вказував на помилки. Магічна сила зростала. Через біль та практику. Підсилив своє тіло, підсилив Сорін. Допоміг їй під час наступних місячних. 

Я навчив дітей базовим закляттям, а надалі просто виснажував їх. Цей учитель навчав користуватися. Розповідав про особливості. Про помилки. Я чаклував не для виснаження, а для чіткості дій. Не думав, що подібна магія стане моєю. Що я з власної волі буду мучити себе. Я не сконцентрувався на одній магії. Також тренувався в інших типах. Ми були далеко від дороги та поселення. Ніхто сюди не заходив. Збудували укриття магією землі. Це місце вже не занедбане. Але нам треба йти. Вже приготувалися, зібрали речі. Як тут з'явився майстер телепортів.
— Моя угода з Принцем Темряви.
Він просто сказав це і дивився на мене.
— Не розумію.
— Молодість. Я годував вас вісім років, щоб отримати молодість. Принц Темряви сказав, що сьогодні я отримаю своє.
— Як ти нас знайшов?
— Я вас знаю. Це не проблема. Буде боляче. Це також знаю. Очікую оплати за свою роботу.
— Я буду допомагати, — старий піднявся з землі й підійшов до нас. — Але я заслабкий. Тож основна робота на тобі.
Чому я? Тобто я пішов навчатися цьому, щоб Принц Темряви виконав угоду чужими руками? Чужими стражданнями?
— Лягай, розслабся. Буде боляче.
Дід укладав майстра телепортів.
Розпочнемо урок! 

У мене не вдається. Є енергія, але більшість часу усуваю свої помилки. Майстер змін керує, я направляю сили. Це довго. І схоже, дуже болісно. Кожен окремий орган, кожну судину. Майстер телепортів був виснажений, навіть не вставав, у нього була гарячка. Сморід стояв страшенний. Зробив земляну лежанку зі стоками. Земля вбирала смердючі відходи омолодження. Омивав кожного дня магією води. Годувала його Сорін. Як цей старий може це робити сам собі?
— Я заслабкий, — сказав після чергового катування майстра телепортів. — Раніше був сильний. Тепер застряг в останній зміні. Я тут зрозумів, далі буду ще слабшим. І років через десять не зможу навіть отруєння вивести. Я багато прожив. Але нічого не добився. Ховаюся в лісі. Що тут робити?
— Так тренуйся.
— Це болісно. Ненавиджу свою силу. Чому я не народився, як інші, з магією вогню? Життя коротке, зате насичене.
— В імперії буде важко, може, в дикі землі підеш? Там тебе не будуть шукати.
— Там демони бродять. Хто мене захистить? 

Я задумався. І дійсно. Він, як і я. Носій особливої магії. Але він не осів у поселенні, не став аптекарем. Він інший. Шкода його. Може, відвести в дикі землі, подалі від влади імперії? Знайти варварів, домовитися. Така людина, як він, буде дуже корисною. Буде практика, будуть сили. 

Увечері поговорив із Сорін.
— Ми йдемо до храму, може, після цього направимося в дикі землі?
— Там варвари та демони. Ти що, здурів?
— Хочу допомогти майстру змін. Відвести його до варварів, там імперія безсила. Буде жити серед них, практикуватися в магії. Зможе омолоджувати себе. Він добра людина, шкода його.
— І з якої причини варвари не вб'ють його?
— Там є поселення з дітьми та жінками. Він буде під захистом і дуже допоможе їм.
— Не знаю. Як із ними домовитися? Яка в них мова?
— Є схожі слова, але... Майже в кожному племені своя мова. Та й у храмі йому буде безпечніше.
— А якщо туди повернуться храмовники? Просто перевірка. І його вб'ють.
— Якщо його залишити тут, він точно загине. Ось що зрозуміло точно. 

Наступні тижні злилися в одне довге катування. Шкода, але це його вибір. Відчуваю себе винним, від моїх помилок завдаю більше болю. Намагався діяти обережно, але помилок ставало більше. Я не смикався від криків, раніше вирізав гнійники. Тепер створюю їх, вони стікають по зроблених раніше каналах. Ціна омолодження цілком виправдана. Моя молодість вартувала невинного життя. Тут усе чесніше: біль в обмін на подовження віку. Омолодження зайняло тридцять шість днів!
— Це можна було зробити за вісім днів, але тебе змінював мій учень. Не сердись на нього. У мене також були помилки. Та й енергії мало. Не найкращий час ти обрав для цього.
— Не проблема. Я знав, на що погодився. То тепер я молодий?
— Так. Усе зроблено, як треба. Весь твій організм став молодим та здоровим.
— Малий, — майстер телепортів звернувся до мене. — Не помирай завчасно. Постарію, з'явлюся, домовимося.
І зник. Тепер треба вирішити долю старого.
— Майстре, у нас є пропозиція. Ми йдемо до одного храму. А потім у дикі землі. Ми захистимо від розбійників та демонів.
— Дикі землі небезпечні. Обережно там.
— Ні, ти з нами йдеш.
Він задумався та почав ходити по колу.
— Піду! Справжня пригода. Зараз речі зберу.
Покрутив головою.
— У мене немає речей. 

Тепер нас троє. Ми рушили на північ, до другого поселення. Дорогами, що не позначені на карті.
Ще в лісі я знайшов видінням потрібну дорогу і рухався прямо до неї. Поруч йшов старигань. Він легко перестрибував повалені дерева й озирався на мене. Недалеко від дороги зробили укриття. За себе і діда. Непогане додаткове тренування. 

Смажили залишки їжі.
Дід розповідав щось, я перебив:
— А як тебе звати?
— Моє ім'я? Я не чув його...
— Вже сто років, — вигукнула Сорін.
— Так! Останній раз було в академії. Храмовники називали це ім'я. Але я не пам'ятаю.
— Академія не сто років тому закрилася, — поправив я. — Менше вісімдесяти пройшло.
— Я заплутався в роках. Колись рахував, але потім...
— Так, як до тебе звертатися?
Він задумався, тримаючи кістку в руці. Наче вона повинна дати відповідь.
— Гос. Я чув це ім'я. І воно запам'яталося.
— То будеш Госом.
— Так. Моє ім'я Гос.
Розсміявся, з'явилося декілька зубів.
— Він чергувати не буде, в темряві нічого не побаче. При своїх силах. Так що лягай спати, брате. 

Зранку вирушили далі, перейшли головну дорогу одразу на не позначену. Гос говіркий, але якщо є хтось сторонній — тихий. Ближче до обіду видінням побачив розбійників. Перевірив Оком Вітру: далеко для цього закляття.
— Сорін, там розбійники.
— Скільки?
— П'ятеро. Далеко, вони нас не побачили.
— Будемо тікати? — запитав Гос.
— Ні. Ми з братом справимося.
— То ви небезпечні. Діти Бога таємниць, короля нових земель! Я заховаюся. Скажете коли.
— То як будемо діяти? — запитав я.
— Не треба розмов. Чекати, коли нападуть. Нападемо першими. Підійдемо ближче, стрибнемо в тінь. Я беру дальнього, ти того, що ближче. Не намагайся бігти в тіні. Рухайся плавно, наче ти у воді. А далі по ситуації. І Око Вітру скасуй перед зануренням. 

Ми наближалися. По команді Сорін Гос забіг у ліс. Ми продовжили рух, і розбійники рухалися нам назустріч.
— Їх п'ятеро. Ти побачила?
— Так. Не хвилюйся, цього разу спробуємо все зробити швидко.
Ага, а сама схвильована. Хоч і намагається триматися спокійно. Страшно. Зараз буде чергове вбивство. І головне — не загинути самому. 

Сорін зникла. Вже в тінях. Я продовжив йти.
— Маг темряви! — пролунав крик.
Розбійники зупинилися. До найближчого тридцять кроків. Я прискорився та пірнув.
Рухатися плавно. Пульсуючі тіні. Обхожу одного, виринаю та кидаю каменем. Ворог упав, я вдихнув та пірнув. Тіні, залишилося дві. Підходжу, важко. Виринаю. 

Звук повернувся, крики довкола. Палаючі тіла. У тінях усе було тихо.
Сорін вистрибнула за втікаючим розбійником та обпалила його і одразу стрибнула у тінь. Жах. Я не міг повірити очам, тут відбувалося пекло. Вона могла все зробити сама. Перевірив видінням, втікаючих немає.
— Сіан. Усе добре?
Сорін стояла поруч.
— Ти не поранений?
— Я... я... — не можу знайти слово.
— Я доб'ю їх. А ти знайди табір.