Розділ 17. Справжня пригода...

Ми йшли дорогою, яка навіть не збиралась закінчуватись. Повз проїжджали повозки з деревом, з мішками. Йду трохи позаду Сорін.
Ну, поки я мовчу, все добре. Виглядаю, як Сіан. Практикую магію. Намагаюсь зрозуміти, як вона працює. Наскільки хибні мої знання?
Сорін щось розпитувала. Я коротко відповідав.
Моя сила видіння перейшла до Сіана. Але сил для неї — замало.
— Не виснажуй себе, — помітила мої дії Сорін, — тренування корисне. Але треба бути готовим, якщо на нас нападуть.
— Так. Розкажи мені про світло та темряву.
— Ти не гірше мене знаєшся в цій магії.
— Так. Але у кожного це по-різному.
— Ну, виринання з темряви. Як з води. А ще не використовувати магію у тіні. Не пірнати коли є травми.
Так. Це я згадав. Сорін продовжила.
— Магія життя особлива. Треба дихати разом з рослиною. Не зупиняти. У Вікрама з цим були проблеми.
Так. З цією магією треба бути обережним.
Я поринув у роздуми. А чи здатен Сіан до світлового стрибка? Складне закляття. Вимагає багато енергії. Маги світла вміють переносити себе. Але як? Треба дізнатись детальніше, щоб не піджаритись. В книгах були описані провальні спроби. З вибухами і сметю мага.
Ввечері ми зупинились.
— Треба перепочити, — сказала Сорін. — Давай зайдемо в ліс, перепочинемо там. Щоб не сидіти обіч дороги.
Ми зайшли у ліс, згодом вийшли на галявину.
Ми змайстрували укриття за допомогою магії землі.
Підсмажили кроля на пласкому камені. Сорін багато говорила. Про сім'ю — інших дітей.
— Ми не можемо спати одночасно, — сказала вона. — Потрібно, щоб хтось стояв на варті. Перевіряв ліс. Якщо нас і не знайдуть розбійники, то дикі тварини зможуть. Сіан, лягай спати. Я розбудю тебе, і продовжиш чергувати до ранку.
Я ліг спати. Довго не міг заснути. Забагато подій. Власна смерть. Смерть Сіана. Пастка від бога таємниць. Я отримав сили, але втратив свободу.
— Сіан. Вставай!
Мене штурхала Сорін. Я взагалі спав?
— Наглядай за лісом. Магією видно краще. Але не використовуй світло та вогонь. Нас так побачать.
Та знаю. Не маленький. Встав та розім'яв м'язи. Невеличкі вправи. Сорін вже сопіла.
Дивитися магією? А чому б і ні? Це добре тренування.
Поклав руки на землю. Сконцентрувався. Від мене, наче хвилі на воді, розходилася магія. Дерева залишали пустоти.
Лапки. Бачу. Я відчуваю лапки якоїсь тварини. Це кролик. А тут пробігла миша. Маги землі — найкращі вартові. Я бачу все довкола.
Пальці оніміли, я встав і почав їх розтирати. Ліс вже не такий темний. Скільки часу я так просидів?
Ну, тепер переходимо до магії вітру. Чи є таке подібне закляття? Став та спробував відчути магію вітру. Шум листя та інші звуки накрили мене. Ні, похитав головою. Занадто гучно. Треба більше практики. Щоб приглушити зайві звуки.
—
Зранку ми рушили далі. Монстрів немає в цих лісах. Я все частіше використовував видіння. В пошуках небезпечних істот ця навичка набагато краще за око вітру.
За тренуванням десь опівдні ми дійшли до дорожньої таверни з невеличким господарством.
Сорін з вигуком полегшення сіла на вуличну лаву.
— Нарешті кудись дійшли. Далеко ще?
Я дістав карту, цього місця на ній не було. Піднявся оком вітру та оглянув з висоти місцевість. Десь вдалині за деревами здіймався легкий димок.
— Не знаю. Але наступне поселення вже видно.
Сорін роззулася. Ступні були білими.
Я видихнув. Таке буває від подорожей. В такому стані рухатись далі — погана ідея.
— Воно пече, — Сорін розглядала ноги.
— Зачекай тут, я зараз.
Такі проблеми можна вирішити маззю. Треба лише знайти потрібні трави. Я почав перебирати у спогадах підхожі рослини. Ми на півночі від королівства полум'я. Тому звичних рослин тут немає. Зайшов в ліс та перевіряв рослини. Зірвав, розтер у руці, солодкуватий запах, не те. Зірвав іншу — гіркуватий, це вже близько, але самої гіркоти замало. Намагався відчути особливий запах. Усі трави тримати в голові — неможливо. Але пам'ятати особливий запах, який схожий у потрібних рослин — інша справа. Зібрав кору з молодих дерев. Знайшов трави зі схожим запахом. Рослини схожі, але і відрізняються. Добре, до справи. Перетворив випадковий камінь на ступку. Почав розтирати трави. А ось цей запах вже нагадує потрібну мазь, залишилось додати жиру. Я повертався до Сорін та розтирав трави.
Підійшов, ступні вже не білі. Шкіра була червоною, наче з гарячої води.
— Я використала магію життя. Тепер все добре.
— Магія життя виснажує організм. Він старіє. Використовуй її в надзвичайному випадку. Для дрібних травм краще підходить мазь.
— Мазь? Пахне, як у вчителя.
Дурень! Сіан не міг знати, як робити мазі. Треба вигадати виправдання, але яке? Я рідко говорив з Сіаном. Він не міг навчитись від мене. Положив кору і ступку на лаву. 
— Звідки ти вмієш робити мазь?
— Бачив, як дід готує. То і сам зробив.
Це ж так говорять підлітки?
— Але звідки ти знаєш, які саме потрібні трави?
Опустив руку. Торкнувся сумки. Книга. Так!
— В книзі прочитав.
Почав діставати, руки почали труситися. Чому підлітки такі нервові?
Сорін вихопила книгу та підняла у гору. Встала на весь зріст.
— Віддай, не твоє! — стрибаю, але вона вища за мене.
Сорін перехопила книгу за палітурку, вона відкрилась.
— Ні-і-і! — кричу, вона зараз загине.
Нічого не сталося.
Я зазирнув у книгу, всі сторінки порожні.
Вона опустила книгу, я не відбираю. Здивовано заглядаю у неї.
Гортає жовті сторінки.
— Тут нічого. Я пам'ятаю, як вчитель щось постійно записував, — подивилась на мене.
— Магія! — сказав і відібрав. — Книгу дали мені. Тому тільки я і можу читати.
— І там справді стільки написано? Можеш прочитати мені?
— Ні, я вже начитався на сьогодні.
— Чому такий скарб отримав саме ти?
— Я не обирав, воно само. Дали книгу і я вже в лісі. Б'юся з кролем. А потім ти причепилася.
— Ха-ха-ха! Хоробрий Сіан проти кроля жаху.
Я засміявся теж. Це був веселий жарт. Але сумний.
— Не переживай. Завдяки жертві кроля, ми не будемо голодні.
— Мазь краще нанести на стопу, і не знімай обмотки до ранку. Але спочатку ноги треба помити. Мазь, ще не готова. Це кора... в книзі написано, що потрібно заварити її і омивати ноги на привалах. Я за жиром.
І пішов у таверну.
Усередині було порожньо. Нікого за прилавком, підійшов та постукав.
Тиша. Озирнувся.
За крайнім столом сидів Принц Темряви.
З'явився. Поговорити хоче?
Направився до нього, сів спиною до стійки. Начаклував тишу.
— Вже робота є?
— Завжди є робота.
— Тебе насправді тут немає.
— Так працюють храми. Мій старий друже.
— І які будуть накази?
— У попередньому поселенні тебе запам'ятали. Поки вони шукають служителів бога таємниць та дітей від шістнадцяти до вісімнадцяти. Слухи про тебе дійдуть до сусідніх поселень. А потім і до храмовників. У вас є місяць. Можливо, менше. Поки наказ простий — не попадайтесь. Господар таверни іде.
— Хлопче, когось чекаєш?
Я повернувся до нього.
— Шукаю підробіток. І куплю олію, або жир.
— Для мага повітря не маю. Але заплачу 4 монети, якщо нарубаєш дров. Багато олії? Віддам пів глека, якщо швидко справишся.
Маг вітру? А, я забув, що начаклував тишу.
— Добре. Я на вулиці буду. Покажеш, що рубити.
Вийшов на двір, Сорін замотувала ноги. Швидко наблизився та прошепотів:
— Скажеш, що ти маг води. Заморозиш воду. Отримаєш гроші. Я вже чаклував вітер, тому не можу це зробити.
І пішов у двір на пошуки дров.
Господар показав, що робити. У Сіана міцні руки. Багато сил. Можу цілий день рубати дрова. Молодець. Шкода, що так сталося. Прийми і живи...