Акт 2. Розділ 16. Єднання з сім'єю.

Нарешті поселення. Мандрівка лісом складна.
Так. Продати м'ясо. Та рушити далі. Договір закінчився. Не так, це уявляв. Але що вже є, то не зміниш.
Зайшов у крамницю торгівця м'ясом.
— Вітаю. У мене є м'ясо кроля. Купувати будете?
— Кроля? — власник задумався. — Добре, хлопче. Я оберу потрібне. Діставай. Потрібно оглянути спочатку.
Я розгорнув мішечок і поклав на прилавок. Хлопче, ага.
— Ти маг води? — він вказував на лід. — Я заплачу 10 монет, якщо заморозиш воду у відрах.
— А, так.
Ось як воно бути магом? Мені заплатять за просте закляття?
Ми спустилися у підвал, він вказав на шість відер, що стояли поруч із м'ясом.
А як чаклувати? Я вчив дітей, а сам не розумію, як створити лід? Відчути, схопити, стиснути. Зараз розберуся.
Я відчув воду. Це так просто, чи це тіло натреноване? Щоб не зламати відро, треба заморожувати знизу вгору. Поступово. Схопити, стиснути. 
Відро вкрилося льодом. Нічого складного, тепер інші.
Отримав оплату. А м'ясо так і не продав. Що ще зробити треба? Дістати карту. Бо я не знаю, де перебуваю.
— Сіан!
Почув крик та зупинився. Хтось із дітей! Але я не Сіан. Я його вбивця. Мене накрив страх. Треба тікати, але ноги відмовлялися рухатися. Що з цим тілом не так?
— Сіан!
Це голос Сорін. По спині пробігли мурашки. Вона точно зрозуміє, що з Сіаном щось не так!
— Сіан. Це я, Сорін. Чого злякався? Все добре. Я знайшла тебе.
Обійняла. Я не рухався. Що не так з цим тілом?
— Я тебе знайшла. Значить, й інші тут. Ми їх знайдемо. Разом.
— Нас відправили у різні місця, — нарешті зміг заговорити. Я точно пам'ятаю розмову з Принцом Темряви. Чи це дітей — у різні місця? А мене? Тобто Сіан входив у плани?
— Я справжня, брате. Не бійся. 
Чому я не перевірив, де діти? А. Бо моїх сил вистачило лише на це поселення. 
— Добре, Сорін. Треба бути обережним, за нами полюють храмовники.
— Так, я говорила з людиною в чорному.
— Де?
— У таверні. Він сказав, що кожна таверна — його неофіційний храм. І так він зможе допомагати. Ходімо, проведу. Буду тебе захищати.
Вона привела до великої дерев'яної будівлі.
— Я можу разом із тобою зайти. Але він просив бути наодинці. Якщо будеш у компанії, він не з'явиться. І ще одне. Його бачиш тільки ти, тому краще говори пошепки. Щоб увагу не привертати.
Я увійшов до таверни. Оглянув. Тут мало людей. Один за прилавком. Двоє за дальнім столом, щось гучно обговорюють. І в іншому куті залу сидів він.
Я швидко наблизився. Мене переповнювала злість. За Сіана, за те, що зробив зі мною.
— Ти мене надурив!
— Ти усе життя жадав бути магом. Тепер ти здатний до всієї можливої магії. Я виконав угоду на відмінно.
— Але чому Сіан?
— Він непотрібний. З великою силою.
— Він став таким, бо ти дозволив загинути Еріку!
— Він і раніше був таким. Став тільки гіршим.
— Я не розумію. 
— Знаєш, що сталось, коли майстер телепортів переніс його у ліс? Злякався кроля та випустив книгу! Ненадійний агент, забирай собі.
Наче це якийсь предмет. Я вдихнув, я злий.
— Які шанси у Сорін вижити, якщо ти залишиш її саму?
Злість одразу відступила. Сорін.
— Вона дівчина. Це додаткові ризики.
— Ставай сильнішим. Захисти свою... доньку. — Він посміхався, наче це веселий жарт. — Будучи її братом.
— Це нова угода?
— Ні. Але я маю для тебе роботу. Робота для кожного. Агенти бога таємниць.
Я подивився на нього. В голові роїлись думки. Ця людина мене підставила. Та угода завершилась не так. Або це дійсно те, чого я жадав. Сорін, а хто її захистить? Це такий план? Все підлаштовано. Я у пастці.
— Храмовники шукають моїх агентів. Хочеш того, чи ні, але ти також у їхньому списку.
— Навіщо ми їм?
— Бо ви небезпечні. Бо ви цікаві. Бо ви мої. Кожна з цих причин варта пошуків. Ви тут двоє. Інші далеко.
Він зник. Наче ніколи і не було. Таверна, храм таємниць. 
— Ха-ха-ха!
Я у пастці. Він знову переміг. Поводжуся підозріло, на мене дивляться всі. Настала тиша. Треба рухатися далі.
Я поспіхом вийшов на вулицю. Сорін пішла за мною.
— Поговорив? Щось сталось?
— Інші далеко. Тут тільки ми. Треба рухатись. Але спочатку придбати карту.
— У мене вже є карта.
— Давай, треба подивитись, де ми.
Я розглядав карту.
— І куди ми підемо? Може, до храму?
— У храм не можна, я... Старий заборонив.
— Не бійся, я тебе захищу.
— Ми туди прийдемо, а там усі живі-здорові.
— Сіан. Він мертвий. У нашому світі люди вбивають один одного. Тут не краще. 
— Так. Він мертвий, навіщо нам туди йти?
— Бо він багато зробив для нас. Треба його поховати.
— Він нічого не робив.
— Це ти так вважаєш.
— Він викрав нас з іншого світу.
— Сіан. Вчитель слабкий, він не може це зробити, бо не володіє магією. Відплата за Еріка була не від нього. Це ваша дурість. Не треба шукати виправдання. Прийми та живи.
Але це правда! Я вас викрав! Прийми та живи?
— Як називається це поселення?
— Темоло.
Шукаю назви. Так. Впливу енергії немає. Ми поза джерелами. Проводжу пальцем по намальованих будинках. Ось воно. Ми недалеко від храму. На відстані долоні. Але скільки це? Я карти використовував як орієнтир для видіння. Але яка тут відстань?
— Теж у картах не розумієшся? Воно і не дивно.
— Храм тут, — вказав на порожнє місце серед намальованих дерев.
Вартова вежа позначена. Дорога у дикі землі. Але з цього поселення немає виходу до неї. Є дорога у землі життя. Можна буде зайти в інші поселення. І вже там йти через ліс.
— То нам треба в інший бік? — Сорін провела пальцем униз, до поселення, з якого йде дорога у дикі землі.
— Ні. Храмовники будуть повертатися нею. Ми просто прийдемо до тих, хто нас шукає. Краще підійти до земель життя. Тут позначені головні дороги, але є інші. Не позначені. Будемо рухатись ними. Так не зустрінемо патрульних.
— Сіан. Ти такий розумний. Що сталося?
Я знову підозрілий. Як повинен поводитися Сіан? Як поводяться шістнадцятирічні?
— Я бачив інші дороги оком вітру...
— Не бійся. Все добре. Пішли.
І ми рушили по дорозі до земель життя.