Акт 1 Початок. Розділ 1. Слабкий, корисний.

Ця книга має бути заповнена моєю історією. Так працює магія печаток. Я не розумію її до кінця — вивчав роками, але вона занадто складна, щоб підкоритися моєму розуму. Та все одно ця книга — моя винагорода. Гримуар. Ключ до нового життя, де старі знання й досвід перейдуть до нового. Я володію магією, яку сам назвав «видінням». Не вогонь, не світло, не так, як у всіх. Лише погляд, що проникає крізь простір і оболонки речей. 

Народився на околицях Імперії Світла, саме на рідній території, не в захоплених королівствах. У бідній родині магів світла. Всі вміли розпалювати полум’я променем світла, лікувати дрібні рани, підсвічувати темряву. Усі, крім мене. «Бракований», — шепотіли сусіди. Зі мною не грали однолітки, цькували мене. Тож більшу частину часу проводив вдома, подорожуючи розумом Імперією, я бачив чужі місця в дрібних деталях. Моя розрада.
І ось, коли виповнилося дванадцять, до нашого двору під’їхала карета. Мене продали. Цей спогад складно забути: той мішечок грошей. Чомусь добре запам'ятав, хоч і був малий, наляканий і мало що розумів. Усередині сидів чоловік у темному плащі. Він не був лиходієм. Навпаки, його голос був спокійним та втомленим. Він пояснив: те, що я вважав дитячими фантазіями — бачення далеких лісів, чужих міст, облич, яких ніколи не зустрічав, — було магією. Самостійною. Рідкісною. Він назвав її «оком поза тілом».
«Видіння». Я зрадів.  Я не бракований. Чоловік сказав, що в Академії зможу розвинути дар і дізнатися більше. Він сам знав лише загальні відомості. Але цього вистачило, щоб змінити моє життя. 

Навчання пройшло тихо. Я уникав гуртожитків, турнірів, випробовувань та інших активностей. Бібліотека стала моїм домом. Запах сторінок зі шкіри та воскової свічки завжди нагадував про ті часи. Я читав про світ, про магію, про давні цивілізації та втрачені знання. А вночі… вночі я подорожував. Не тілом — поглядом. Я шукав місця з книг, перевіряв істот, вивчав руїни. Мене цікавила магія сама по собі, а не лише практичні вміння, читав теорії про різні магічні напрямки. Намагався вивчити печатки — складно, дуже складно. Замкнені цикли, точність, дисципліна. Я не зміг. Після випуску став аптекарем. Зі своїм «видінням» я був ідеальним збирачем трав: я бачив, де росте корінь, де ховається плід, де земля дихає здоров’ям. Оселився в Імперії на кордоні з Королівством Полум’я. Купив перстень з базовим закляттям вогню — щоб не виділятися серед місцевих магів. Намагався вивчити інші магічні напрямки. Безуспішно: я читав теорії, але зовсім не маю розуміння. Перстень залишався моєю єдиною «практичною» магією. І я звик до цього життя. До тиші. До запаху сухоцвітів і старих сторінок. 

А потім, коли давно минув п'ятий десяток, двері крамниці відчинилися. І зайшов він. Принц Темряви. Сам себе так називав. Я пам’ятав його з академії — завжди в бібліотеці, завжди з книгами, завжди мовчазний, поруч дівчина-прислуга, якась знатна сім'я. Він майже не змінився. Можливо, темна магія сповільнює час. Можливо, він просто… інший. Я одразу впізнав його. І завмер. 

— Мазі продаєш? — його голос пролунав тихо, але наче в голові. — Ну, логічно. З твоїми силами... 

Він розглядав прилавок, наче читав книгу. Я не міг поворухнутися. Горло пересохло. 

— Є краща робота, — продовжив він. — Підходить до твоїх здібностей. І оплата буде… — додав він, смакуючи це слово, —  щедрою. 

— Я можу відмовитися? 

Він розсміявся. Не зверхньо. Швидше — зі співчуттям. 

— Авжеж. Але я не знаю іншого носія твоєї магії. Вони є. Ти не один. Але в мене немає часу на пошуки. Зараз — ідеальна нагода. Іншої може не настати. Залиш свої склянки. І йди зі мною. 

У нього дивна сила. Не лише магія. Щось глибше. А може, я просто занадто слабкий. Занадто боягузливий. Стояв  блідий у власній крамниці. Не міг зробити крок. Він повернувся до дверей. І я пішов. Мовчки. Залишивши все, що збирав роками. 

Моя нова робота виявилася ритуалом. Ми крали дітей. У рідних землях Імперії — рабство заборонене. Зазвичай крадіжками займаються маги води та маги темряви. Так, я здивувався. У компанії зі священниками, у білих шатах, з посохами та співами, вірні служителі світла. 
Просто шукай дітей в іншому світі, від восьми до дев'яти років. Довга підготовка до розкриття розриву, я зазирав своєю силою, знаходив найближчого, і його висмикували в наш світ. Це все робити треба швидко, підтримка розриву виснажлива. Учасники ритуалу змінювалися після кожного призову.
Кожного разу я бачив нові, дивовижні місця, будівлі до небес, міста розміром з Землю Життя, технології, що здавалися іншою магією. Дивовижно, цікаво.
Але були інші місця. Людські ферми! Такого немає навіть у Землях Темряви. Діти підземелля, що помирали... Жахливий світ. Різний світ.
Складний ритуал. Навіть для найсильніших магів Імперії зусиль вистачало на три ритуали за день, інколи чотири, і так тридцять вісім днів. 
Це не була складна робота, але неприємна. Красти дітей! Жах. Вони з'являються налякані, дехто плаче, кричить. Не такими я їх бачив, коли обирав. Їх одразу виносили з залу, куди? Не знаю. Інколи ловив себе на тому, що плакав. Тож намагався робити менше зла, не забирав дітей у батьків, знаходив сиріт, забутих, самотніх. Але все одно, важко. Не моє це все. 

Навіщо це? Народжені тут вже відмічені магією цього світу. Їхній шлях визначений. А люди з іншого — чисті. Не забруднені резонансом, змінами. Відкриті до всіх типів магії. А дітей легше контролювати, швидко вчаться, можна задурити брехливими ідеалами вищого блага, зробити вірними служителями. 

Принц домовився зі священниками. Він дає ритуал і людей, які можуть провести його безпомилково. Вони дають йому дванадцять дітей. Священники хочуть створити вічного Аватара. Що хоче Принц — невідомо. Можливо, це просто експеримент, щоб дізнатися щось нове, щоб отримати додаткову таємницю. 

Моя ж робота не закінчилася на цьому. Тепер я мав навчити базовій магії дванадцять дітей, особисто відібраних Принцем. Я ж теоретик. Прочитав сотні книг. На свою біду. Ех… сидів би в крамниці, збирав би квіточки, варив би відвари, щей запаси чаю закінчилися. А тепер — відповідальність. Цікаво? Так. Страшно? Теж так. 

Для навчання Принц дав занедбаний храм забутого бога. Десь посеред лісу, недалеко від диких земель. Хоч і на імперській території, але місцевіть далеко від поселень. Місцину відбили у варварів але окрім декількох військових фортець нічого не було. Люди не заселяли цю територію через бродячих демонічних потвор із диких земель та набіги варварів... Таких храмів залишилося багато після війни богів. Я читав про ті часи. Коли небо горіло, а земля тріскалася, коли магія змінювала світ. Храм був холодним, кам’яним, з порожніми вікнами та мохом на підлозі. Двір заріс чагарниками та травами, лише кам'яниста площа та стежка до воріт. Північ Імперії. Зими тут довгі й жорстокі. 

Навчання йшло повільно. Діти не слухали. Не розуміли. Бачили в мені лише чужака в плащі, що говорив дивні слова. Спочатку вчив мові, і лише коли вони почали розуміти мої слова, перейшов до магії. Майстер телепортів періодично приносив їжу. 
Я намагався пояснювати, але схоже, теорія відрізняється від практики. Були і травми, адже магія небезпечна, на відміну від моєї. Вчити намагався, як мене вчили в академії. Але діти часто втрачали увагу та просто гралися. 

З диких земель іноді забрідали демонічні істоти. Але до храму не наближалися. Наче відчували щось. Чи то дітей. Чи то саму присутність забутого бога, що все ще дихав у стінах. 

Записую це. У цю книгу. Бо магія печаток вимагає історії. Це частина ритуалу. Мій внесок. 

Відклав перо, закрив гримуар. На дворі відбувалася чергова сварка.