ВСТУП

«І земні царі, і вельможі, і багаті, і тисячники, і сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гір, і кажуть до гір та до скель: падіть на нас і закрийте нас від  Сидячого на престолі, і від гніву Агнця; бо прийшов великий день гніву Його, і хто ж може встояти?»

Одкровення Іоанна Богослова

Гуркотіли грози далеко за горами, але тут, у невеликому степовому містечку, дув сухий гарячий вітер. Він ніс пахощі трав і горілого степу, а також тоненькі струмені вологи. Через задуху вікно було відчинене, і Васильченко, сидячи на пружинному ліжку, дивився в небо.

Давидов спостерігав за його сухорлявою згорбленою спиною і згадував розповіді про пережите. Завдяки їм його журналістський блокнот з аркушами у клітинку поповнився цікавими записами, які просто просилися перетворитися в оповідання.

Петро Трохимович Васильченко розповідав свою історію вже кілька разів різним людям. Спочатку робив це гаряче, по -запальному , але, згодом, потроху знічувався, коли відчував недовіру співрозмовників, голос його ставав спокійним і байдужим, позбавленим гарячої енергії і переконливості.

Давидову він повірив з самого початку і оповідав про своє життя не раз, час від часу згадуючи всілякі подробиці. Розповідав довірливо, напевно, тому, що журналіст вмів його слухати – тактовно, спокійно, не перебиваючи, часом з якимсь дитячим молодим запалом, з іскоркою інтересу в очах. Петро Трохимович це цінував, його обличчя сяяло.

Поступово ці уривчасті свідчення згуртувалися у важкому блокноті у зв'язну розповідь.