Розділ 11. Сусіди та «майже найкращі друзі»

Олларік
Повертаючись із кабінету ректора, я обмірковував нашу з ним розмову і зрозумів, що мене вправно так обвели навколо пальця. Спершу Олредік зблизив мене із зеленооким, давши подивитися на хлопця не під призмою його вінценосної особи, а після цього м'яко підніс новину про те, хто стане наставником Олександри. Але він просто не міг не здогадуватися навіщо молодий принц опинився у викладацькому складі академії.

Хмикнувши над своєю недалекоглядністю, я попрямував у бік навчального корпусу, де новачкам-некромантам вже почали читати першу в їхньому житті лекцію з магії Смерті. Я підійшов до дверей, збираючись відчинити, аж раптом відчув величезний сплеск сили. Занадто незвичайно для стін академії, де таку величезну прорву резерву витрачають лише на випускних іспитах, але ж рік тільки почався.
Додумати я не встиг, а ноги вже несли мене у бік підвальних приміщень, туди, куди зеленоокий дракон повів Олександру. Останній проліт буквально проскочив на межі своїх можливостей і лише потім подумав, що швидше було б скористатися порталом. Жар відчувався навіть у коридорі, а оплавлені двері не залишали сумнівів у тому хто за нею вирував. І навіть цирконієве покриття не могло повною мірою стримати непідконтрольний іншосвітянці дар.

- Швидше! Потрібно покликати на допомогу! - Вивалився мені назустріч дракон, а я відштовхнув хлопця у бік, вриваючись в аудиторію, повністю охоплену вогнем. Я майже відразу зрозумів, що усіх виставлених мною щитів не вистачить, щоб подолати ті кілька метрів, які поділяли мене і Руду. А коли останній захист з тріском лопнув, я вже обіймав дівчину, що обм'якла у моїх руках. Її всю трясло, але магія більше не виливалася із спустошеного джерела, немов із горщика, який розбився.
- Все добре, я тут, - не знаю кого я намагався заспокоїти, адже моє серце шалено стукало, видаючи всі переживання. Вона могла вигоріти. Ще кілька хвилин зволікання, і магія занапастила б свою господиню.

- Олларік? – навіть у такому стані Олександра мене впізнала.

Мені довелося витратити ще кілька хвилин, щоб заспокоїти її, і тільки після цього я створив портал, перенісши нас обох у мій дім. Поклавши дівчину, що знепритомніла, на диван у вітальні, я зробив кілька кроків у бік ванної і впав на підлогу, застогнавши від отриманих опіків. Намагаючись не лякати Руду, я активував магічний накопичувач і переніс себе до спальні, впавши на ліжко в тому, в чому був. Потім, усе потім. Зараз мені потрібно всього кілька хвилин сну для відновлення.

Олександра
Опритомніла я в незнайомому для себе місці. Розплющивши очі, почала оглядатися, а потім так і зовсім піднялася з дивана, щоб краще побачити цікавий інтер'єр. Всі меблі були виконані в старовинному стилі і оббиті красивою зеленою тканиною. На стінах також переважали смарагдові кольори. А от підлога нагадувала мені світлий чи то дуб, чи то березу, хоча думаю на Диверсі знайдуться свої дорожчі аналоги.

- Ви прокинулися? - я здригнулася, почувши голос некроманта, і обернулася в його бік.
- Так, дякую, - після цих слів настала незручна пауза, я не знала що ще сказати людині, яка врятувала не тільки моє життя, а й академію від руйнування. Адже я бачила, що навіть стіни в аудиторії «текли» під впливом мого вогню.
- Все в порядку? - Чоловік продовжував уважно в мене вдивлятися, а я не стрималася від шпильки:
- В мене що вуса виросли? Або навпаки брови випали, якщо ви так дивитесь? - Ні, ну правда незручно навіть якось.
- Обурюєтеся, отже здорові, - зробив він якісь дивні висновки, але сперечатися я не стала. Загалом викладач мав рацію.
- Відчувається невелика слабкість, але цілком терпимо, - мені б зараз пару тонн їжі і покемарити хвилинок десь шістсот, і тоді точно життя налагодилося б. От тільки страшно було виходити до людей, раптом я і серед адептів нароблю лиха?

- З таким викидом це і зрозуміло, дивно, що ви взагалі на ногах тримаєтеся, - а в аудиторії пам'ятається він до мене на «ти» звертався. Прямо загальна хвороба у чоловіків цього світу, вони ніяк визначитися не можуть як зі мною поводитися. А для мене між іншим чим простіше, тим краще. - Ходімо на кухню, я там обід приготував, - я із сумнівом витріщилася на некроманта, запідозривши того у спробі мене отруїти, принаймні відразу ж згадалися експерименти мого батька, коли він намагався нагодувати нашу жіночу половину сім'ї у міжнародний жіночий день. Ті тортури я досі згадую зі здриганням.

- Обід ... Може мені не варто? Магія там, раптом не засвоїться, - і як тонко натякнути йому?

- Ви що боїтеся їсти? - От дідько! А Олларік надто здогадливий. - Та я майстер у приготуванні зіль, не вже суп зварити не зможу? - Обурився чоловік, і чорт мене смикнув за язик йому заперечити:
 - Так у тому й річ, що зілля на смак не кожен дурень ризикне куштувати, - здається, я почула скрип його зубів.

Олларік
- Тобто ти сумніваєшся у моїх кулінарних здібностях? - Дівчисько на моє запитання помітно скуксилася, але все ж зібралася з силами і гордо вип'ятила вперед підборіддя, печінка чує, що варто від неї чекати на якийсь підступ.
- Не те щоб я сумнівалася, просто трохи боязко, - а от відвертості я не очікував, і навіть трохи розгубився.
- Ну то що тобі заважає хоча б спробувати? Обіцяю не катувати тебе своїми «шедеврами», якщо вони виявляться не до смаку, - трохи подумавши, Олександра все ж таки ствердно кивнула і сіла за стіл, очікуючи, поки я накрию.
- Тобі тут ресторан чи що? Бери он там тарілки, і наріж хліб, - спеціально відволік Руду, щоб встигнути поправити пов'язку на спині, яка так невдало зрушила і натирала рани.
- Міг би й сам накрити, раз я тут ніби гостя і пацієнт до того ж, - пробурчала вона ледве чутно, але мені не важко було розібрати її промову і посміхнутися, миттєво скривившись від болю.

Підготовка пройшла швидко, і ми одразу ж взялися за обід. Олександра акуратно набрала в ложку суп і з подивом витріщилася на мене. Весь спектр емоцій, що відобразився на її обличчі, не міг не тішити. Було видно, що страва Рудій сподобалася.
- Беру свої слова назад, - промовила дівчина, щойно її тарілка спорожніла. - А можна мені ще добавку?
- От ви де! А я вас по академії обшукався. А чим це так смачно пахне? – мене ледве серцевий напад не схопив, коли я почув голос, що долинув із прочиненого кухонного вікна, а вже за хвилину зеленоокий дракон сидів з нами за столом і нахабно поглинав те, що я так старанно готував для іншосвітянки.