Розділ 9. Нові знайомі

Залишок ночі я провела за книжкою, яку мені телепортував некромант зі своєї особистої бібліотеки. Ось просто взяв і витягнув її з повітря, попередньо порившись рукою в зеленій хмарині магії. І скільки я не намагалася хоч щось у ній роздивитись – навіть пальців чоловіка не бачила.
Розчаровано зітхнувши, я дочекалася поки мені вручать важкий такий том, і тільки після цього помчала до свого гуртожитку, попередньо не забувши подякувати викладачеві за допомогу.
Намагаючись не потурбувати сусідку, що заспокоїлася моїм поверненням, я запалила магічний світильник і взялася за читання. «Я навчусь бути магом. Том перший. Видання для найменших», - свідчила назва посібника, яке одним тільки своїм виглядом розпалило в мені стійкий вогник надії.
"У тебе обов'язково все вийде", - прямо в мене на очах вималювався напис на першій сторінці книги, і я тепло посміхнулася, погладжуючи рівні літери явно незнайомого мені алфавіту. Ось дивлюся я на ці закорючки, і гадки не маю що вони означають окремо, зате разом цілком читані слова. Чудеса, та й годі!
Я перегорнула сторінку і поринула у світ магії, який відкривався для мене, відіграючи новими фарбами.
«У кожному з нас є маленька частинка чаклунства. Вона живе в самому серці, будучи центром магії всередині тебе. І також, як ми ростемо, день за днем ​​зростає і наша сила. Тренуючи її, ми дізнаємося багато нового не лише про себе самого, а й про світ навколо. Щоб побачити це маленьке сонечко, розташоване в глибині, достатньо лише заплющити очі і потягтися до теплого грудочка в районі серця, а воно, як ласкаве кошеня, завжди йде на поклик господаря…»
Я заплющила очі, звертаючи свій внутрішній погляд до малюка в надрах моєї душі, і спробувала виманити його назовні. Уявила, ніби крихітне сонечко рухається по моїй руці, зупиняючись на долоні. Розплющила очі і дивилася на невелику вогняну кульку, що весело підморгувала своїй недбалій господині.
Але ж працює! Я знову прикрила повіки, подумки змушуючи вогник згаснути. І в мене знову вийшло! Проробивши це кілька разів, я залишилася задоволеною своїми скромними результатами. А прочитавши ще кілька розділів, зробила висновок, що ця книга просто створена для мене. Кращої «допомоги для чайників у магії» просто не знайти!
А коли світанкове сонце висвітлило частину нашої кімнати, я загасила світильник і потягла на себе ковдру, що віднайшлася відразу після повернення до кімнати. Так вони тільки на постільній білизні для мене розоряться.
Не забувши подякувати Альмові за зручності, я провалилася в солодку дрімоту, і жоден гад повзучий не зміг просочитися в мій сон, що не могло не тішити.

А прокинулася я від жахливого гуркоту, що пролунав за стіною. Здавалося, ніби гуртожиток пішов під знесення, і тільки мене про це чомусь забули попередити. Я підскочила, безладно почавши бігати по кімнаті, збираючи не тільки свої речі, а й скарби своєї сусідки. «Так, головне паспорт не забути», - промайнуло в голові, перш ніж я взагалі усвідомила, що стіни, як і стеля, зовсім не збираються на мене впасти.

За цим заняттям мене і спіймали Белль і Рель, що повернулися в кімнату. Друзі з сумнівом подивилися на сполошену іносвітянку, яка тримала в руках рюкзак, фоторамки та альбомчик.
- Що трапилося? – першою відмерла гнома, а я спробувала приховати за спину врятовані мною речі.
- Я думала будинок пішов під знесення, - чесно зізналася, почувши смішки з боку дверей. - Ой, все. Я їй тут цінності рятую, а вона регоче з мене, - театрально надулася, але з сусідкою не спрацювало.
- Не бійся, це йде "Велике заселення", - просвітили дрімучу мене, і я скромно опустила свої трофеї на ліжко Белль.
- До нас що, гіпопотамів підселяють? - Зробила своє припущення, але звісно виявилася неправа.
-Ні, просто ставлять басейн для русалки, - як само собою зрозуміле відповів мені напівельф, а я з недовірою витріщилася на хлопця.
Ага. Звичайна річ: ставлять басейн для русалки. Та їх тут на кожному розі по десятку.

Поки друзі не надумалися мене зупинити, я вискочила в коридор, забігаючи до сусідньої кімнати, двері якої були гостинно відчинені. Тут мені на очі попалася струнка дівчина з блакитним волоссям, така собі подорослішала Мальвіна, і я розчаровано пробухтіла:
- А сказали тут русалка оселяється, - от і вір після цього дотепним, як пити дати брешуть.
- Так я і є русалка, - нова сусідка відкрито мені посміхнулася, і її обличчя на мить вкрилося лусочками, а в мене до того руки засвербіли, що я ледве себе зупинила від того, щоб хоч одну відколупати.

Думаю, ця рибка двонога не оцінила б.
- А де хвіст? - З підозрою уточнила в неї, а то раптом у мене неправильні відомості.
- З'являється, варто мені потрапити у воду, - як ні в чому не бувало відповідала на мої дурні розпитування дівчина, і я засяяла:
- А покажеш? - а що? Особисто в мене це мрія з дитинства – побачити Аріель наживо.
- А ти кумедна, - залишила вона мене без відповіді, знову повертаючись до чоловіків, які встановлювали прямо посеред кімнати величезний басейн.
Хотіла було ще кілька запитань поставити, але мене різко смикнув за руку блакитний джин, витягаючи в коридор:
- Нежить краще не сердити, а то й втягнути у вир може, у них своєрідне почуття гумору. Ти й слово булькнути не встигнеш, як уже поповниш ряди наяд, - прошепотів мені одними губами, а я так і продовжувала дивитися на красуню з блакитним волоссям. Це вона нежить? Якось не дуже схожа. Та й Русалочка була добрим персонажем, а тут скоріше якась схудла Урсула вимальовувалася.

Поки я зависла, літаючий хлопець майже зник з поля зору, але від мене не втечеш. Я спритно кинулася вперед, щоб перехопити генасі, і вхопилася за блакитну руку мага, при цьому говорити я нічого не могла, намагаючись віддихатися від вимушеного забігу.
- Ууу... Здається, фізична підготовка не твій коник, - посміявся з мене цей літаючий смертник, а я зробила глибокий вдих-видих, і практично не образившись ляпнула питання, що крутилося у мене ще з першої нашої зустрічі:
- А ти живеш у лампі? А як ви там поміщаєтесь? - Надивившись «Аладдіна» вздовж і впоперек, я завжди задавалася цим питанням. Хоч він і маг, але невже так віртуозно вміє розширювати простір? У відповідь на мене витріщилися ошелешено, і хлопець навіть на ноги встав, переставши ширяти перед моїм обличчям.
- І звідки ти така дрімуча взялася? - Здається, питання було риторичним, ось тільки мовчати - це явно не моє.
- Ой, якщо це секрет, то міг би так і сказати, - я порівнялася із застиглим на місці джинном, який раптом різко розреготався.
- Сашко, ось ти де! - нас все ж таки помітили, і парочка Белль-Рель приєдналися до розмови. - Пішли обідати, - пропозиція була більш ніж слушна, тим більше що я ніби ще й не снідала.
- Ідеш? - Обернулася в бік притихлого при появі моїх друзів генасі і дочекалася його боязкої, але все ж таки ствердної відповіді. - От і чудово. До речі, а як тебе звати? - У таких питаннях потрібно брати бика за роги, тобто джина за руку.
- Ільфріамінель, - представився хлопець, а я навіть очі закотила, а подовше не було імені? - Можна просто Ільф, - ага, йому тільки Петрова не вистачає, але про це я краще промовчу, все одно вони мене не зрозуміють.