Розділ 8. Хочу його в наставники

Спілкування з новими друзями виявилося легким та інформативним. Товариші постаралися швидко ввести мене в курс справ, розповідаючи нинішню розстановку сил на Диверсі, і я потихеньку почала розуміти, куди я потрапила і чим мені це все загрожує. Картинка вимальовувалась цікава, а якщо ще взяти до уваги те, що за мною відкриється полювання сильних світу цього та їхніх спадкоємців, то найближчим часом я буду вовком вити.
Але як любить повторювати Олена: «Наші не здаються, наших треба спершу озізлити, а потім як то кажуть: "Біжи, малий, біжи". І в чомусь я з нею була цілком згодна. Не варто цим високородним пикам мене злити, інакше я прийму правила їхньої гри і яяаак відповім!
Спогади про подругу відгукнулися м'яким теплом усередині, і я надіялася, що вони там не надто переживають через моє зникнення і з часом заспокояться. А потім може я і зможу якось передати батькам і дівчаткам звістку про те, що зі мною все добре. Адже зможу?
А поки я знову пливла глибоко всередину себе, моя сусідка про щось із захопленням розповідала напівельфу, швидко жестикулюючи пальцями.
- … А потім він як шандарахне! І все навколо покрилося товстою кіркою льоду, - схоже я пропустила якусь цікаву історію.
- Не може бути, це я тобі як водник говорю. Звідки у адепта, хай навіть третього курсу така сила? – засумнівався хлопець, чим дуже образив Белль.
- Я сама бачила кімнату після його дії, там весь лід не відразу розтанув! І взагалі, багато ти знаєш про старших?
- Пффф… - довів до гноми вагомий аргумент її опонент. - Розповісти будь-хто може. Про Сашу я взагалі чув, що вона приймальну комісію підпалила. Але нічого, мабуть, цілі сиділи на іспитах, - я навіть щелепу впустила, і звідки комусь відомо що я там наробити встигла? Крім мене та викладачів там взагалі нікого не було.
- Ой, знайшов чому вірити, чуткам неперевіреним. А я майже там була, і фонило від того місце потім знаєш як! - Не здавалася сусідка, але хлопець вже перестав її слухати.
Хотіла було втрутитися в їхню суперечку, але так і зависла, розглядаючи блакитношкірого джина, що висів прямо в повітрі буквально за кілька кроків від місця, де ми зараз проходили.
- Гей, ти чого там завстрягла? - смикнула мене за рукав Белль, через плече намагаючись розгледіти те, що так привернуло мою увагу. - Повітряного генасі ніколи не бачила? – та я й звичайного так-то не бачила, хіба що в «Аладдіні», та й то я дивилася лише мальовану версію історії.
- Загалом ніякого не бачила, а бувають інші? - я відразу ж зацікавилася незвичайними магами, правда переставши нахабно дивитися на хлопця, що ширяв над землею.
- Так, бувають водні, повітряні та земляні генаси, подейкують, що колись були ще й вогняні, але вони зникли, щойно фенікси втратили можливість звертатися до вогню. Адже генасі – це діти елементалей стихій та людей, а іфрити (вогняні елементалі) зникли відразу після трагедії, - прочитала мені лекцію з загальновідомої історії гнома.
- Аааа... - ось воно, Михалич.

- Подейкують, що у генасі магія слабенька, тому вони в маги-то й не рвуться, хіба що найвідчайдушніші, або ті, кому не до вподоби бути цирковими чарівниками, - доповнив розповідь подруги напівельф, він з якоюсь жалістю подивитися на казкового джина, а я зрозуміла, що у кожного з них своя історія, схоже тут не дуже шанують нечистокровних, як і у нас свого часу метисів та мулатів.

Здається, історія скрізь розвивається однаково, і колись і в цьому світі пройде революція, і ті, кого вважають "недо-" або "напів-" ще піднімуть свої голови і гордо заявлять про себе.
Поки я розмірковувала на важку для цих істот тему, ми вже дійшли до нашого гуртожитку, де й попрощалися зі своїм новим другом. Рель виявився дуже приємним співрозмовником та цікавим оповідачем, і я порадувалася, що нам вдалося знайти собі такого чудового друга.
- До завтра, - попрощався з нами хлопець, і ми кивнули, домовившись зустрітися за сніданком у їдальні.
А варто було нам потрапити в нашу з Белль кімнату, як вона ошелешено викотила очі, поглядаючи то на мене, то на чергове звалище посеред нашого з нею житла:
- А це що? - Задала вона все ж питання, що цікавило її в цей момент.
- Подарунки, - якось приречено промовила я і вже звично покликала на допомогу охоронця. - Альм!

Дух як і зазвичай з'явився на стіні, а побачивши нову гору пакетів, невдоволено процідив:
- Я, між іншим, Хранитель, захисник, а не вантажник, - губи його підібгалися, і навіть моя благальна моська не могла врятувати ситуацію. - Самі виносите.

- Ну, Альме, ну, дорогнький. Допоможи. Ці пакети загрожують моїй душевній рівновазі, а нервова недоучка на кшталт мене може й наробити справ у пориві гніву, - благала я, гнома ж так і перебувала всю нашу розмову з духом у ступорі.
- Гаразд, - якось швидко погодився хранитель, - але востаннє, - я вдячно кивнула йому, і подарунки вмить зникли.
- Ой, а куди вони? - Нарешті відмерла моя сусідка.

Олларік
День видався страшенно вимотуючим, охочі поступити лізли крізь усі щілини, немов таргани, навіть під кінець дня не втративши своєї активності. А ввечері, коли ми вже зраділи, що потік абітурієнтів вичерпався, прямо біля самих дверей нас упіймав скромний повітряний генасі. Точніше, це ми його спіймали, адже маг тихо топтався біля дверей, ніяк не наважуючись їх відчинити, щоб пройти співбесіду. Схоже він так і пропускав весь день чергу, щоб наприкінці піти непоміченим, навіть і не спробувавши.
Комісія виглядала стомленою, але мені чомусь стало цікаво навіщо він з'явився. З дітей елементаліїв стихій маги виходили слабенькі, тому вони і не пробували себе. Але цей наважився прийти, хоч і заступорився на останньому кроці.
- Ви на іспит? – запитав у хлопця, що відсахнувся від дверей, і той невпевнено кивнув мені, а решта членів комісії так і зовсім здивовано подивилися у мій бік, але я продовжив. - Прошу, заходьте. Ми приймемо вас сьогодні, - навіть ректор не очікував від мене такого, чого вже казати, якщо я й сам не розумів, навіщо це роблю.
Тим часом ми зайняли свої місця, зрештою одним магом більше, одним менше, висидимо ще якось п'ять хвилин. Глава академії дав відмашку генасі, і той став перед нами, акуратно сплітаючи потоки повітря в поки що невидиму фігурку. Але вона раптом почала набирати не тільки об'єм, а й колір і ось уже перед нами величезна повітряна копія дівчини з блідо-рудим волоссям.
Здається, магу вдалося здивувати не тільки мене, всі викладачі ошелешено витріщалися то на генасі, то на його творіння і захоплено охали. Адже надати своєму творінню потрібну для кольору температуру практично ніхто з повітряних магів, що нині живуть, не міг...
Хто він цей дивний адепт?
- Прийнятий, - одноголосно промовили члени комісії, і я повністю був із ними солідарний. Хлопець – талант.