Розділ 3. Легенда старого світу

- Це не сон, Рижуля. Ласкаво просимо на Диверсу, - от комок з млинця! Та що в них за манія така?
- І далося вам усім моє волосся! Так, я руда, але це не означає, що ви всі маэте право мене в це тикати! - Ось візьму і перефарбуюся. Стало до сопель прикро, немов я винна, що така народилася. А взагалі, це в мені говорив шок від почутого і від усвідомлення того, що все це зовсім не сон, а я і справді стала схожа на героїню однієї з прочитаних мною колись книг.
- Ти не знаеш? - Здивувався зеленоокий. - А й справді ж не знаєш... вони тобі не сказали, - поки я боролася з істерикою, що накотилася на мене, Змій вів свої міркування, зрозумілі йому одному.
– Не знаю чого? - І все-таки я дуже цікава, тому що навіть переживання перейшли на другий план, варто мені було почути нотки таємничості в словах Мира, а ї їх місце посів пан Інтерес. - Ти! Розкажеш! Мені! Все! - Тепер уже я наступала на хвостатого, що притих у кріслі.
- Гей-ей-ей, ти полегше з руками, - Зміюк підняв свої долоні вгору на знак того, що здається, - а то знаю я вас іномирянок, пам'ятається Ксенія мені волосся минулого разу підпалила.
- Говори! - Рикнула на василіска, зовсім забувши про те, що з нас двох тут, це він великий і страшний Змій.
- Як накажете, пані, - Миргалім відважив мені блазенський уклін і вказав на сусідній з ним стілець. - Чашки он на тій поличці зліва, - схоже він все ж таки помітив мою спрагу.
Я недовго думаючи схопила найбільший кухоль, поспішно наливаючи собі відвар, і задоволена собою вмостилася на стілець, який мені здавався чи не кріслом, адже він був великим і зручним. Те, що треба після пережитого стресу.

- Ну, я готова, - зайняла своє місце в першому ряду згідно куплених квитків і приготувалася слухати.
- Давним-давно, коли магія на Диверсі тільки зароджувалася, а кожна з молодих рас тільки-но набиралася сил, на планеті жили істоти, названі вогняними феніксами. Саме вони були першими, хто з'явився в зовсім ще молодому світі… – початок оповідання нагадував мені казку чи билину з нашого світу, і я мимоволі посміхнулася. – Що? – відволікся Змій на мій смішок.
- Дуже вже нагадує казки з мого дитинства: «Жили-були собі…», - процитувала я, але Мир не оцінив мою ремарку.
- Я можу і не розповідати, якщо не цікаво, - образився чоловік, але я поспішила його запевнити, що все просто супер.
- Ні-ні, все круто, продовжуй, - ну ось хто мене за язик тягнув? І сиділа б собі мовчки, то ні, треба було влізти.
- Кхе... Добре. Так ось на чому я закінчив? Ах, так. Коли магія на Диверсі…

*** Легенда старого світу ***

«Давним-давно, коли магія на Диверсі тільки зароджувалася, а кожна з молодих рас тільки-но набиралася сил, на планеті жили істоти, названі вогняними феніксами. Саме вони були першими, хто з'явився в ще зовсім молодому світі, і саме вони принесли в нього магію вогню.
Час протікав, раси розвивалися, створюючи свої невеликі держави, відбудовувалися перші поселення, а згодом і міста. І все йшло своєю чергою. Потроху дракони, люди, ельфи і навіть гноми почали освоювати магію стихій, ось тільки вогонь був непідвладний нікому з тих, хто жив на Диверсі.
«Несправедливо», - думали всі вони, поглядаючи у бік феніксів, що відгородилися від них.

І виникла в головах сильних світу цього ідея отримати собі чарівну магію. На черговій світовій раді, куди допускалися лише саму верхівку, один хитрий ельф запропонував іншим ідею:

- А що коли ми заберемо у феніксів їхню магію? – його слова привернули увагу драконів, які завжди нудьгували на цьому зборищі, та й гноми дуже зацікавилися. Адже їм це вміння дуже не завадило. Ті, хто звик працювати з камінням та мінералами, зрозуміло, не відмовилися б від магії стихії вогню.
– Але як ми це зробимо? - навіть у завжди відчуженого від світу василіска в очах загорівся вогник азарту.
- Все дуже просто. Один із моїх вчених створив артефакт, здатний вбирати і утримувати магію. Достатньо буде просто невеликого контакту носія магії з «кулоном», у вигляді якого виконаний поглинач, і ми отримаємо бажане. Питання лише в тому, як їх змусити одягнути його? - Посвятив у свої плани правителів ельф.
- А ось у цьому я не бачу проблем. Через тиждень мій син одружується, будуть запрошені усі представники рас, включаючи феніксів. Не думаю, що вони дозволять собі не з'явитися, - посміхнувся імператор драконів, і на обличчях змовників спалахнула кровожерна посмішка.
Далі вони обговорили деякі нюанси, пов'язані з майбутнім заходом, і розлетілися своїми палацами, готуючись до свята століття, як назвали весілля спадкоємця імператора кмітливі гноми. Адже вони поспішать створити кращі прикраси для модниць всіх рас.
А через тиждень імператор драконів зустрічав усіх поважних гостей, які прибули на весілля його старшого сина. Серед вітаючих було і подружжя правителів феніксів зі своїми дітьми. На шиї у кожного висіло намисто, подароване винуватцями урочистостей. Такі кулони виднілися на всіх гостях, але ті, що носили вогняні, були згаданими раніше артефактами.

Святкування йшло своєю чергою, ось тільки якесь незрозуміле занепокоєння розлилося в повітрі. А через годину королева феніксів знепритомніла. Її чоловік і діти віднесли Есмеральду в запропоновану імператором драконів кімнату, а через півгодини в приміщенні непритомні лежали всі чотири фенікси.

- Що робити? Вже можна знімати артефакти чи треба почекати? - нервово ходили по кімнаті змовники. - Що казав твій вчений? - Заповзятливий гном обернувся у бік застиглого в роздумах ельфа.

- Я не знаю, він, здається, говорив кулони повинні засвітитися кольором тієї магії, яку вони поглинули. Ці начебто віддають помаранчевим, але я не впевнений, що цього достатньо, - розгублено промовив довговухий, а решта почали збуджено перешіптуватися. Ситуація виходила з-під контролю.

- Скажи, нехай приведуть твого артефактора, ми не маємо часу чекати, скоро всі звернуть увагу на те, що відсутня вся Рада, та й феніксів теж немає. Як ми це потім пояснимо? - Імператор драконів помітно нервував, все ж це було весілля його сина, а отже йому не відвертітися, ніби був не в курсі подій.