Розділ 2. Не викрадення, або знайомство зі Змієм

Анадріель

- Ель! Вона ж руда, - промовила Мітрінель, ледве повернулася з кімнати, запропонованої Олександрі, від сон-трави в чаї дівчина мирно спала, все ж таки після пережитого відпочинок їй не завадить, а мені потрібна порада нянюшки.

- Уяви собі, я в курсі! - Рикнув у відповідь. - Пробач, я весь на нервах. Дуже важко все правильно прорахувати і зробити як треба, - смикано провів рукою по волоссю, сідаючи за стіл.

- Ти ж знаєш, якщо Володар зрозуміє, що ти не відправив її відразу порталом до столиці, а вирішив сам залицятися до дівчини, то в тебе будуть великі проблеми! – я чудово це усвідомлював, тому й діяв не поспішаючи, намагаючись виграти собі хоч трохи часу.

- Я не дурень, тому й злив практично всю свою силу, рятуючи Ліс від пожежі. Думаєш я просто так ризикнув би не послухатися Величного? - Напряму вже точно ні, а так у мене просто не було можливості доставити дівчину в палац, та ще й «переговірник» я так не до речі «забув» вдома.

У цьому я точно підстрахувався, не підкопаєшся. А ось з Олександрою вийшла осічка. Щойно я побачив колір її волосся, як одразу ж у голові майнув план із завоювання дурної іномирянки. Але біда, поспілкувавшись з дівчиною я зрозумів, що не така вже вона й нетямуща. Наївна – так, але аж ніяк не дурепа. Та й на мою красу якщо і звернула увагу, то все одно не поспішає пускати слину і зізнаватися в коханні.

Але вона мені потрібна. Дуже потрібна. Для того, щоб наш Рід позбувся «клейма» злиднів, я повинен привести в сім'ю могутню кров, але тут проблема – сильні магіні не поспішають ріднитися зі збіднілими аристократами.

- Вона мені сподобалася, така щира, - ніби між іншим сказала Нель.

- Та знаю я, що поступаюся нечесно з Сашею, але хто, якщо не я подбає про моїх молодших сестер? Мій батько, якому начхати на все і всіх, крім його безглуздих дослідів у лабораторії? Чи може мати, яка тільки й думає, що про нові вбрання та прикраси? – з гіркотою опустив голову на стіл і відчув, як старі пальці пробіглися по моєму волоссю, зовсім як колись у дитинстві.

- Спробуй сам викликати в неї щиру симпатію. Ти ж дуже хороший, от і покажи Олександрі себе справжнього. Травки я тобі звичайно покладу в мішечок, тільки не поспішай ними користуватися. Вони ж нешкідливі і викликають лише легку симпатію та довіру до співрозмовника, але ти подумай, чи це тобі потрібно? - Я глянув у добрі очі нянюшки, вирішуючи, що маю спробувати, як вона мені і сказала.

 - Піду спати, завтра ранній підйом. Ми можемо затриматися хіба що на день, доведеться поспішати. - Нель кивнула мені, прибираючи зі столу посуд, а я подався на диван у вітальні.

Відразу згадалися здивовані очі Рижинки, коли вона подумала, ніби ми спатимемо разом. В її очах не було гидливості, скоріше щирий подив. Засинаючи, я думав про те, як мені вчинити завтра. Чи можу я зацікавити дівчину? І що мені робити, якщо вона залишиться до мене байдужою?

Олександра

Спалося мені напрочуд добре, та й прокинулася я легко, а це могло говорити лише про те, що я спала до посиніння. Обережно потяглася, відзначаючи рухливість свого тіла, та й болю не відчувалося, а це означає…

Я різко розплющила очі, розглядаючи «рожеве божевілля» навколо, і розчаровано видихнула:

- Це був не сон, все ж таки в мене якийсь глюк, що затягнувся. Цікаво, а чи можливо бачити цілий «серіал» з неправдоподібних сновидінь? - У мене звичайно бувало, що я прокидалася, а коли знову засинала, то бачила продовження сну. Але щоби стільки – таке вперше.

- Доброго ранку. Гарний сон наснився? – я здригнулася, почувши жіночий голос, а потім розгледіла Нель, що стояла навпроти мене.

- Доброго. Не впевнена, що він хороший, але дуже якийсь довгий, - зізналася жінці, вибираючись з гламурного ліжка. І що в неї за потяг до рожевого? Зараз на нянюшці була одягнена сукня і капці в тон кімнаті, тому я її і не відразу розгледіла.

- Сніданок уже готовий, вмивайтеся, - вона вказала мені на невелику раковину біля стіни, - Молодий пан вже очікує на Вас унизу, - я подякувала Нель за доброту, а сама попрямувала до умивальника, попутно розглядаючи себе в дзеркалі. Синяки під очима зникли, а волосся лежало рівними хвилями, ніби я щойно з салону, де мені зробили першокласну укладку.

Нічого тут сервіс. Свіже повітря та здоровий сон однозначно добре на мене впливають.

Вмившись, я потяглася за рушником, який очікувано виявився рожевим, і зібралася вже спускатися вниз, не хотілося б змушувати Еля довго на мене чекати, як раптом мою увагу привернула яскрава пляма за вікном. Я підійшла ближче, відчиняючи шторки, і злякано відскочила назад, адже на мене дивився здоровенний удав.

- М-матінко! – скрикнула, відхитуючись, і здається чимось у нього запустила. Почувся дзвін шибки, після чого в кімнату вбіг білобрисий, з занепокоєнням дивлячись на мене.

- Сашо, що трапилося? - я і слова вимовити не змогла у відповідь, тому мені тільки й залишалося, що мовчки тикати у вікно, за яким уже нікого не було.

***

- Там... Т-там... - я з жахом дивилася на обвуглену раму вікна, що залишилася без скла. Це чим я таким у нього зарядила?

- Хто там? – Ель, схоже, теж навіювався розгромом, який я вчинила, а ще так ні до речі згадалося, що до зарплати цілих два тижні, а зі своїх скромних заробітків я навряд чи зможу відразу оплатити ремонт.

- Великий... і зелений, - видала я вже більш зв'язне мовлення, згадуючи побачене.

Мій жах наяву, і ось скажіть, що це не бачення хворої уяви. Я змій з дитинства боюся, навіть якщо вони розміром із черв'яка, а тут такий громила на мене вирячився. Брррр…

- Аааа... Ну якщо він великий, та при тому ще й зелений, тоді все ясно, - та він з мене, схоже, ще й знущається.

- Але ж правда був, - ображено буркнула. - А тепер ось це, - показала на дірку в стіні, яка колись була вікном, і засмучено зітхнула.

- А я вже подумав, що тобі інтер'єрчик не сподобався, вирішила оновити, - ні, і цей туди ж, мало мені дерева, яке мене тролить, так тепер і його друг наді мною знущається, а на вигляд пристойним здавався.