Яскравий спалах сліпучого світла змусив Аню Форджер заплющити очі. Коли вона нарешті розплющила очі, звичного затишного світу навколо не було. Замість доглянутих вулиць та знайомих будівель перед нею розкинулося величезне, галасливе та зовсім незнайоме місто. Високі будинки, незвичайні вивіски та натовпи перехожих — усе довкола здавалося чужим.
Аня зробила кілька невпевнених кроків уперед, розгублено озираючись на всі боки. У її рожевому волоссі заплутався легкий вітерець, а серце билося від страху.
- Де я?.. - тихо прошепотіла дівчинка, притиснувши руки до грудей. Вона зовсім не розуміла, як тут опинилася і куди тепер іти.
У цей момент повз неї проходила молода українська дівчина. Помітивши втрачену дівчинку, вона зупинилася, доброзичливо посміхнулася і лагідно запитала:
— Малю, з тобою все гаразд? Ти загубилася?
Аня підняла на неї здивовані очі і злякано промовила:
— Я... я не знаю... Де я?
Дівчина ласкаво подивилася на неї і відповіла:
— Ти у Києві. Не бійся, тут ти в безпеці.
Від почутого Аня завмерла в повному шоці. «У Києві? Як я взагалі сюди потрапила?! — промайнуло в її голові.
Дівчина помітила, як сильно замерзла і розгублена маленька гостя, тому тепло посміхнулася та запропонувала:
- Гей, ну чого ти злякалася? Ходімо зі мною! Я пригощу тебе смачним чаєм чи теплим молоком, трохи відпочинеш і все мені розкажеш, іде?
Аня трохи подумала, проковтнула ком, що підступив до горла, і з надією кивнула:
- Добре...