Глава дванадцята Таксі викликали?

Вулик розорений. Королева Жужа зібрала бджіл, щоб вирушити разом з ними на пошуки нового житла.

Яшка з вдячністю прийняв дари від павукового царя, убезпечивши у такий спосіб себе і своїх друзів від зазіхань Відьми. Принаймні на деякий час.

Дзинь-да-да видужала завдяки старанням лікаря Йода і медсестри Зеленки. Дівчинка розповіла, як Чорна Відьма викрала Бурундуна, Віхола-в'юна і Гагатуна, коли Яшка вперше падав з неба після танців з хмарами. Тільки букві «Д» вдалося вирватися з лап Чаклунки.

Щоб врятувати своїх друзів, малюк мусить знайти місто Алфавіт, де збираються чарівники і лицарі, готові поповнити лави Армії Світла. Можливо, там він зустріне кота Барсика і бузкову птицю, яка одного разу прилетіла в спальню хлопчика із зашкафної країни. Назріває битва, від результату якої залежить доля Антресолії.

Пані Жужа, прощаючись з Яшкою, подарувала йому чарівний жезл, завдяки якому він зможе змінювати свій зріст. Вбрання, виткане павучихами-прядильницями, здатне змінюватися разом з хлопчиком, а це значить, що відтепер наш герой не залишиться без штанів.

Дон Хмелевич виявився знаменитим художником, якого королева викликала з самої столиці для оформлення палацу. Він віддав хлопцеві свій пензлик, теж чарівний, здатний своєю магією оживити будь-яку картинку. Приклад тому – танцюючі на стінах фігурки. Не дивно, що художник, за своєю природою добрий і веселий, розлютився, заставши Яшку саме тоді, коли той дірявив «живі» шпалери, розписані рукою живописця. Хоча малюк не знав, що псує витвір мистецтва...

Для хлопчика викликали чарівне таксі-РКТ (що означає «РОМАШКОВИЙ КОСМІЧНИЙ ТРАНСПОРТ») з персональним водієм-провідником, якому доручили доставити Яшку і компанію до міста Алфавіт.

Іди, малюку, вперед і нічого не бійся! Там чекають на тебе нові пригоди і дива!

***

– Карате! Мене звуть Карате! – піднімаючи картуз з козирком, відрекомендувалася буква «К», вона ж – водій чарівного таксі.

Яшка посміхнувся і хотів за звичкою запитати, звідки взялося ім'я таке, але не довелося. Водій вирішив наостанок перевірити, чи все гаразд з машиною, і повернувся боком. Хлопчик зазначив, що буква «К» дійсно схожа на чоловічка, який розмахує руками, немов демонструє прийоми стародавнього бойового мистецтва.

Виготовлена буква була з декількох шматків шкіри, зшитих червоними нитками і приклеєних до великого шматка картону. Гарна шкіряна куртка на металевих блискучих кнопках, теж червона, як і картуз, рясніла великою кількістю кишень. І з кожної кишені визирала обов'язково потрібна і дуже корисна річ: ключ гайковий, наприклад, олівець з коричневим стрижнем, книжка записна і навіть гачок для в'язання. Одне слово, Карате був майстром на всі руки.

Як не сумно було хлопчикові розставатися з бджолами, нове знайомство його потішило, і він, обмінявшись посмішками з Абра-аром і Дзинь-да-да, сміливо піднявся в таксі. Машина класу «РКТ» була великою квіткою ромашки, тільки без стеблинки і листочків, з жовтою махровою серединкою, що пахла дуже специфічно, і довгими білими пелюстками.

Карате подивився в небо і насупився. Облизав вказівний палець, виставив його, почекав трохи та знову засунув руки в кишені. Повернувшись до пасажирів, водій стурбовано попередив:

– Стара взялася за своє чаклунство. Вітри вже хвилюються. Пристебніть міцніше ремені. Нам доведеться несолодко.

Яшка, вже стоячи посеред махрового салону, здивовано озирнувся, бо не знайшов ані ременів безпеки, ані сидінь, до яких ці ремені мали бути прикріплені, ані навіть керма.

«Цікаво, як водій буде вести машину?» – питав себе малюк.

– А ти уяви собі, на чому хочеш сидіти, і сідай, – порадив Абра-ар і зробив рух, ніби сідає, хоча, Яшка готовий був заприсягтися, сісти не було на що.

Хлопчик хотів попередити друга про небезпеку, як раптом прямо на його очах буквально з повітря матеріалізувалося велике шкіряне крісло з високою спинкою і зручними підлокітниками, куди не забарився плюхнутися професор. Він кректав і ахав від задоволення. У правій руці вже тримав блюдце, яке невідомо звідки взялося, а лівою підносив до рота маленьку чашечку з кавою. Напій дражнив ніздрі терпким пряним ароматом.

Хлюп... хлюп... – почулося за спиною Яшки. Обернувшись, малюк побачив, як Дзинь-да-да зручно розташувалася на зеленій канапі, витягнула ніжки в блакитних панчохах і з задоволенням поворушила пальцями ніг. Через тонку білу трубочку з високої склянки дівчинка хлюпала, судячи з запаху, молочно-полуничний коктейль.

– Сідай вже! – невдоволено кинув через плече водій, який встиг зайняти своє місце в приземкуватому кріслі. Воно крутилося на одній ніжці. І теж з'явилося нізвідки.

– Заплющ очі і фантазуй, – підбадьорив хлопчика Абра-ар, потягуючи каву.

Яшка примружився і уявив собі домашнє затишне крісло, в якому він любив сидіти в обнімку з Барсиком і дивитися свої мультики. Розкинувши руки, як роблять плавці, перш ніж пірнути у воду зі скелі (Яшка бачив це на власні очі на морі минулого року), малюк відкинувся і... не впав – м'яке крісло встигло підскочити до нього, пропонуючи свої послуги.

– Проєкція бажання! Ось що значить наука! Це вам не жарт! – виставивши вказівний палець, мудро пояснив Карате.

Білі пелюстки ромашки почали повільно підніматися, поки не зімкнулися над пасажирами. Перед водійським кріслом спалахнув блакитний екран, і розкрилася широка панель керування з безліччю різнобарвних клавіш, кнопок і важелів. Було навіть кермо, але, судячи з його свіжопофарбованої незайманої поверхні, «бублик» або зовсім недавно вгвинтили, або користувалися ним вкрай рідко. Дійсно, Карате не звертав уваги на кермо. Він нахилився до панелі, але передумав, відкинувся на спинку крісла. За секунду панель сама вийшла до водія на тонкій ніжці, кліпаючи великою жовтою кнопкою. Над нею великими друкованими літерами висвітилося слово «АВТОМАТ».

Це слово було вже знайоме Яшці завдяки мамі. Малюк часто допомагав їй скуплятися в супермаркеті, вибираючи за словом «АВТОМАТ» потрібну пачку з пральним порошком.