12. "Пес", що відбився від зграї

Розділ 12

Спину Джая пропалював камін позаду, а спереду його спалював погляд бранки. Тепер вже чоловік нависав над дівчиною чорною хмарою своїм силуетом. От тільки ця “грозова хмара” не метала блискавками й струмом не билася…навпаки гріла поглядом і навіть посміхалася. Аріела давно пішла, залишивши лиш після себе приємний запах вечері. 

— Чого сердишся…серденько? — несподівано запитав Джай цю злу квітку. Такий прийом явно підняв дівчині настрій і вона подавшись трохи вперед сказала:

— Я дуже ревнива, Джаю, — торкнулася вона пальцями його шиї. На тілі чоловіка були нататуйовані дивні подовгасті символи. Лілея поняття не мала, щоб вони означали, але вони видавалися їх привабливими. 

— Як можна ревнувати чоловіка, який не вміє кохати? — Джай стояв стійко, поки дівочі пальці торкалися його. Йому навіть здавалося, що Лілея теж навчилася бити струмом, адже саме так реагувало на неї його тіло. 

— Нікого окрім мене, — всміхнулася бранка, — Схоже Аріела чудова акторка.

— Аріела? — всміхнувся Джай кутиком губ, — Ця жінка ладна на все ради інжиру. По правді я його не так вже й люблю. Купляв лиш ради неї. Вона звісно його не наважувалася їсти у мене вдома, але знаю, що по дорозі з ринку, вона з'їла три штуки. 

— А вона ще та хитрунка, — розсміялася Лілея, — Ну, а ти не бездушне чудовисько, Джаю. В тобі так багато співчуття і милосердя…

Такі слова дівчини привели Джая в легкий ступор. Він не знав що їй на це відповісти, насправді. Бо хорошим він себе не вважав ніколи, не те що милосердним.

— Ще одна схожість з Мойсеєм. Іудейський вождь володів колосальним терпінням і милосердям. Вважають, що Мойсей був найсмиреннішою людиною на землі. Якби не його витримка і доброта, з лиця землі був би знищений мільйонний народ. 

— Я всього лиш дозволяв своїй хатній робітниці таємно їсти мій інжир, а не врятував націю, — одна брова чоловіка скептично поповзла вгору. Те, що у Джая з'явилися міміка дуже радувало бранку. Якщо лиш до кінців пальців і то частково повертається чуттєвість, то яким буде цей чоловік коли емоції відновляться у ньому? 

— Завдяки таким як ти наш світ і не рухнув в море, Джаю. Думаєш тепло повернулося само собою після льодового періоду? Ні, — ледь всміхнулася бранка, — Кригу топило людське тепло…

— Ти трохи філософ…, — і знову ця його посмішка. Ну чому він такий привабливий коли посміхається.

— Думаю..ти все ж помиляєшся щодо Аріели, — і собі всміхнулася бранка, на що Джай склав руки на грудях і ймовірно чекав нову порцію її філософських, як він виразився, роздумів, — Аріела, не їла твій інжир, вона приносила його своїм дітям.

— Можливо, — стенув плечима Джай, — А яке це має значення?

— Величезне, Джаю! — брови Лілеї кумедно зійшлися на переніссі. Це робило її обличчя ще милішим, — Відтак, вона не просто крадійка, яка таємно об'їдала свого господаря, прикидаючись дурепою. А турботлива мати, що піклується про своїх дітей, ризикуючи власною репутацією. Відчуваєш різницю?

Чоловік знову всміхнувся кутиком рота і сказав:

— У Аріели немає чоловіка, і ніколи не було, відтак у неї немає дітей.

Лілея кілька секунд обдумувала почуте. Повіки дівчини кумедно кліпали, роблячи її схожою ляльку. 

— Але ж вона…

— Але ж вона гарна акторка, ти ж сама казала. І ще вона дуже сильно любить інжир…це вже казав я. 

Здавалося Джая забавляла ця розмова. Чоловік, який був розгублений у перші дні зараз видавався ще тим самовпевненим типом. Цікаво це нормально, що Джай зараз став теплим, чи навіть гарячим? Чи це тимчасовий побічний ефект, що з часом минеться? 

— А кого любиш ти? — запитання Лілеї здавалося не тільки прибирало посмішку з його обличчя, але й повернуло йому холод. Знову ті ж крижинки в очах, суворий погляд, вилиці виграють. 

— Я не вмію любити, не здатен, це я теж тобі казав. 

— Інколи дії говорять краще за слова, Джаю. 

— В такому разі я маю мовчати? 

— Ні, говори зі мною своїм тілом. Воно чесне зі мною, — підступила до нього бранка, яка насправді не була бранкою в домі цього чоловіка жодного дня. І жодної ночі, — Твоє тіло реагує на моє, а моє на твоє. Дай руку, — простягла до нього долоню дівчина. Джай глянув на її долоню, але після секунд вагань, таки вклав свої пальці до її, — Прислони їх сюди, — сказала дівчина опускаючи чоловічі пальці до рівня своїх грудей. Її серце видавало приємний стукіт, що був дещо пришвидшений. Потім його пальці тяглися вздовж її руки до зап'ястя, залишаючи по собі “мурах” на тілі.

— Тобі холодно? — глитаючи питав Джай.

— Можливо Аріела хороша акторка, але не ти. Принаймні не цієї хвилини, — всміхнулася, слідкуючи за його пальцями, що завмерли в очікуванні, — Мені приємно. Ці виступи на моїй шкірі від твоїх пальців, не через те, що вони холодні, а через те, що приємні мені. Мені приємний ти, Джаю. 

— Справді закохалася у мене? — слова Джая були міцними як кремінь. Наче дійсно він їх витесав з каменю і карбував кригою. Холодні, стримані, майже беземоційні. Це збоку звучало як грубість чи байдужість, але Лілея, тримаючись його тіла знала правду. Цей чоловік не грубіян, він просто особливий.

— Справді, — всміхнулася, — З першого погляду як побачила. Ти й сам це знаєш, але ж хочеш почути знову, правда? То я скажу тобі це, що я кохаю тебе…

Джай мовчки дивився їй в очі. Про що він думав…чи не думав? Він просто дивився чи просто намагався відчути сказане нею. Чоловік нічого не говорив у відповідь, просто дивився в очі…

— Мені ніхто ніколи не говорив цього…до сьогодні.

— А ти хочеш почути це ще від когось? — брови бранки кумедно поповзли вгору, — Нагадую, що я дуже ревнива і …, — її руки вже почали обплітати його шию, але він стримав їх своїми.

— А я нагадую, що любити не вмію і я не хочу завдавати тобі шкоди, Лілеє. Тому раджу тобі триматися осторонь мене і мого серця. А краще й мого дому…, — холодні слова цього чоловіка були жорстокими. Наче гострі крижинки вривалися в її серце. Але чи лякало її це? Ні! Засмучувало, теж ні. Ображало? Аж ніяк.