Глава 6. Чотири квитки

У четвер Ірина принесла на консультацію квитки до планетарію.

Вони лежали в прозорому відділенні гаманця, складені так, щоб не пом'ялися. Два дорослі й два дитячі. Сеанс відбувся минулої суботи, тому квитки вже нічого не вартували, але Ірина чомусь не викинула їх разом з іншими чеками.

Вона прийшла на десять хвилин раніше, встигла випити води з кулера й тепер сиділа навпроти Олени без звичайної сумки, у якій раніше носила половину домашнього господарства. Замість неї мала маленький шкіряний рюкзак. Волосся зібрала недбало, на светрі біля плеча залишилася світла нитка, яку вона помітила вже під час розмови й довго намагалася прибрати.

Чоловік повернувся з відрядження. У суботу вирішив зробити дітям сюрприз і купив квитки до планетарію. Молодший давно хотів туди потрапити, а старший погодився лише після обіцянки, що потім усі підуть поїсти піцу.

Ірина збиралася їхати разом.

Напередодні попрала дітям речі, перевірила час сеансу, знайшла зручний маршрут і навіть поклала до сумки шоколадні батончики. Хоча їсти в залі, звичайно, не можна. Просто молодший іноді починав просити щось солодке в найнезручніший момент.

Уранці вона прокинулася о сьомій. Поснідала, поставила чайник, прибрала зі столу. Чоловік готував дітям бутерброди, на кухні було шумно, молодший сперечався зі старшим через зарядний пристрій.

Ірина раптом зрозуміла, що зовсім не хоче нікуди їхати.

Вона могла б пояснити це втомою. Напередодні погано спала, увесь тиждень багато працювала, ще й після школи доводилося возити молодшого до стоматолога. Але раніше вона теж утомлювалася. І все-таки хотіла проводити вихідні з дітьми.

Цього разу навіть думка про необхідність одягнутися, доїхати до центру, стояти в черзі, когось розважати й на щось реагувати викликала роздратування.

Вона сказала чоловікові, що болить голова.

Той запропонував знеболювальне, але Ірина відмовилася. Пояснила, що їй краще полежати.

Чоловік спробував умовити її поїхати, бо квиток уже купили. Ірина різко відповіла, що він може прекрасно впоратися з дітьми сам. Після цього обоє замовкли.

Він зібрав хлопців і поїхав.

Ірина залишилася вдома.

Спочатку вирішила, що використає кілька вільних годин на прибирання. Потрібно було помити холодильник, розібрати шафу в коридорі, випрасувати дитячі сорочки. Вона навіть дістала відро й ганчірки. Але потім сіла на диван і так просиділа майже до обіду.

Телевізор працював. На екрані показували якусь кулінарну передачу, де жінка в білому фартусі готувала пиріг зі сливами. Ірина кілька разів подивилася на телевізор, але не могла сказати, що саме відбувалося. Пиріг вона запам'ятала лише тому, що колись готувала схожий.

Коли чоловік із дітьми повернувся, молодший захоплено розповідав про планети. Старший показував фотографії з кафе. Вони привезли Ірині шматок піци, але той охолов дорогою.

Чоловік поцікавився, чи полегшало їй.

Вона відповіла, що так.

Насправді ж нічого не змінилося.

Розповідаючи це, Ірина не дивилася на лікарку. Вона розкладала квитки на колінах, вирівнювала кутики, потім складала назад до гаманця. У пластиковому відділенні вони погано трималися, і край одного весь час вислизав.

Олена дала їй закінчити.

Минулої зустрічі вони вже говорили про втрату інтересу до звичних занять. Тепер з'явився ще один приклад, набагато болючіший для Ірини, бо цього разу йшлося про дітей.

Вона любила синів. Особливо пишалася старшим, який почав краще вчитися й нарешті самостійно їздив на заняття. Молодшого іноді хотілося обіймати просто так, поки він ще дозволяв. Ірина не сумнівалася у власних почуттях до них.

Але в суботу майже нічого не відчувала. Навіть коли хлопці повернулися й почали показувати фотографії, їй довелося змушувати себе слухати.

Це налякало її більше, ніж безсоння.

Чоловік увечері сказав, що діти помічають її байдужість. Можливо, він не зовсім так висловився — Ірина вже не пам'ятала. Але саме це слово залишилося в голові.

Байдужість.

Вона сама так ніколи не назвала б те, що з нею відбувається. У неї, навпаки, було занадто багато переживань. Вона хвилювалася за дітей, матір, роботу, витрати, здоров'я чоловіка. Просто в якийсь момент усі ці турботи стали такими важкими, що вона перестала розрізняти, чого саме боїться.

Олена попросила розповісти, як минули наступні дні.

У понеділок Ірина поїхала на роботу. Під час наради вперше за багато років не змогла пригадати назву постачальника, з яким працювала майже щодня. Колега підказала. Ніхто не зробив зауваження, але Ірина ще довго почувалася незручно.

У вівторок забула оплатити гурток молодшого сина. Тренер надіслав повідомлення, вона відразу переказала гроші й вибачилася. У середу купила новий гель для прання, хоча вдома стояли два майже повні флакони.

Ці дрібниці накопичувалися й ставали для неї доказами власної неспроможності.

Раніше Ірина швидко виправляла помилки й ішла далі. Тепер могла весь вечір згадувати невдалу розмову, неправильну цифру в документі чи чужий роздратований погляд.

Найгірше було те, що вона вже почала боятися ранків.

Прокидалася й відразу думала про все, чого не встигне. Чоловікові треба приготувати сніданок перед дорогою, дітям зібрати речі, матері купити ліки. Робота починалася о дев'ятій, але листи приходили раніше. Ірина перевіряла телефон ще в ліжку, хоча після попередньої консультації домовилася поступово відмовлятися від цієї звички.

Іноді так і лежала, чекаючи, поки хтось із дітей покличе її з кухні.

Тоді доводилося вставати.

Олена уточнила, чи були за останній тиждень зміни в настрої, сні, апетиті, енергії, тривозі. Ірина відповідала без колишньої старанності. Часом не могла пригадати, який саме день почувалася гірше, плутала понеділок із вівторком. Вони разом відновлювали послідовність подій за робочим графіком і сімейними справами.

Поступово розмова наблизилася до питання, яке минулого разу викликало в Ірини найбільший подив.