Глава 5. Зелені дверцята

Олеся зустріла матір із викруткою в руці.

Двері до нової квартири відчинилися настільки широко, наскільки дозволяла коробка з-під холодильника, яку хтось поставив у коридорі. Довелося протискуватися боком. Олена зачепила пакетом дверну ручку, одна з коробочок усередині перекинулася, і на поріг викотилися три яблука.

Донька підняла два. Третє закотилося під тумбу для взуття.

— Його поки залиш, — попросила вона, побачивши, що мати збирається присісти. — Там ще шурупи валяються.

Олена випросталася й оглянулася.

Квартира виявилася меншою, ніж на фотографіях, зате світлішою. Вікна виходили у двір із кількома старими липами, між якими натягнули мотузку для білизни. На балконі сусіднього будинку сохла велика рожева ковдра. Під нею, на другому поверсі, хтось годував голубів із пластикової миски.

У доньчиній кухні вже стояли холодильник, плита й вузький стіл. Зате дверцят на двох верхніх шафках не було. Вони лежали на підлозі, підперті книжками.

З'ясувалося, що Олеся купила нові петлі. Старі дверцята провисали, а господиня квартири дозволила замінити кріплення, якщо нічого не доведеться свердлити заново. Але отвори виявилися не зовсім на тих місцях, де їх очікували побачити.

Олеся вже майже годину намагалася розібратися.

Олена зняла пальто, поставила продукти на стіл і попросила показати, що саме не виходить. У подібних справах вона не вважала себе особливо вправною, однак за роки життя в квартирі навчилася відрізняти поламану річ від тієї, яку просто неправильно зібрали.

Петлі справді не підходили.

Вони порівняли старі й нові, знайшли різницю в кілька міліметрів, після чого Олеся роздратовано повідомила, що продавець запевняв її у повній сумісності. Чек уже не зберігся.

Олена запропонувала поїхати в будівельний магазин.

Донька глянула на годинник і сказала, що спочатку хоче пообідати.

Це було незвично. Колись саме Олена мусила нагадувати Олесі про їжу, коли та захоплювалася якоюсь справою. Тепер дівчина сама вирішила, що ремонт зачекає, і дістала з холодильника каструлю супу.

Мати принесла запечене м'ясо, овочі й домашню випічку. Олеся зазирнула до пакета, зраділа пиріжкам із капустою, але попросила решту залишити в холодильнику на завтра. Сьогодні вона вже приготувала обід.

За столом знайшлося місце лише для двох тарілок. Третій стілець використовували замість підставки для інструментів.

Олена слухала, як донька розповідає про переїзд. Вантажники спочатку переплутали під'їзд, потім не могли винести диван зі старої квартири, а вже на новому місці з'ясувалося, що ліфт не працює. Довелося піднімати меблі сходами. Один із чоловіків дорогою примудрився загубити рукавичку, яку потім знайшли на третьому поверсі біля горщика з алое.

Олеся розповідала весело, без особливих скарг. Вона вже познайомилася з кількома сусідами, з'ясувала, де найближча аптека, й домовилася з господинею про заміну змішувача у ванній. На дверях під'їзду висіла інформація про укриття. На сходовому майданчику мешканці поставили невелику шафу з ліхтарями та запасними батарейками, які домовилися час від часу перевіряти.

Усе це поступово складалося у звичайне життя.

Олена помітила, що донька купила нові рушники, поставила на підвіконня вазон і вже встигла повісити у вітальні картину. На ній був приморський пейзаж, зовсім не схожий на те, що Олеся любила раніше.

Звідки картина?

Виявилося, її подарувала колега. Та колись сама писала олійними фарбами, але тепер уже не мала часу. Картину збиралася віддати комусь або винести на дачу, а Олесі сподобалося море.

Олена хотіла поцікавитися, чи добре донька знає цю колегу. Потім вирішила, що це не має значення. Люди можуть дарувати одне одному речі без прихованих причин.

Вона ще трохи дивилася на картину. Море було намальоване зелено-сірим, із широкими мазками біля берега. Здалеку хвилі виглядали природно, зблизька розпадалися на окремі плями фарби.

Олеся помітила її зацікавлення й розповіла, що мріє колись поїхати до моря, хоча найближчим часом навряд чи вийде.

Раніше вони з матір'ю щоліта кудись їздили. Спочатку разом із батьком, потім удвох. Були й короткі подорожі Україною, і кілька закордонних відпусток ще до повномасштабного вторгнення. Олеся завжди любила привозити звідти дрібниці: магніти, камінці, дивні чашки. Частина досі лежала в материній шафі.

Олена вже збиралася нагадати про це, але донька раптом запитала, чи подобається їй квартира.

Звичайно, подобалася.

Було лише кілька дрібниць: холодильник стояв дуже близько до стіни, над робочим столом бракувало освітлення, а на кухні все-таки варто було встановити витяжку. І ще вікно у спальні відчинялося якось незручно.

Олеся вислухала, допила суп і пішла по чайник.

Лише тоді Олена зрозуміла, що перелічила майже всі недоліки квартири, хоча її запитували зовсім про інше.

Вона підвелася й почала прибирати тарілки.

Донька попросила залишити. Посудомийної машини тут не було, але Олеся вже звикла мити все відразу після їжі, і тепер їй було зручніше робити це самій.

Олена сіла назад.

За вікном дві дівчинки намагалися навчити маленького собаку перестрибувати через палицю. Собака вперто обходив перешкоду збоку й щоразу отримував похвалу, бо господарка не могла втриматися від сміху.

Потім Олеся принесла дві чашки кави.

Одну поставила перед матір'ю й тільки після цього розповіла про роботу.

Їй запропонували нову посаду. Попереду було більше відповідальності, інший графік і, що особливо тішило, краща зарплата. Вона ще не погодилася остаточно. Потрібно було обговорити умови й вирішити, чи готова залишити команду, з якою працювала останні два роки.

Олена здивувалася.

Чому донька нічого раніше не сказала?

Олеся пояснила, що пропозиція з'явилася лише цього тижня. Вона хотіла спочатку сама все обміркувати.

Олена почала розпитувати про обов'язки, умови, перспективи. Частина відповідей їй сподобалася, частина викликала сумніви. Вона вже збиралася запропонувати, як краще вести переговори з роботодавцем, але Олеся зупинила її.