Розділ 23.1

Наступного дня я продовжила тренуватись. Виходило важко, але я потроху йшла до мети. Крок за кроком. Ейден скеровував мене, давав вказівки. Він не кричав, не засуджував, натомість спокійно робив зауваження, якщо щось було не так, чи жартував у властивій йому манері.

Нейтан не брав участі у моєму навчанні, лише спостерігав за процесом. Вартовий був воїном, який пережив багато битв. Його не дуже тішило навчати загубленого ангела. До того ж він був примусом і не знав тонкощів ангелів другого покоління.

Ейден же — сейканд. Він пройшов весь шлях від пробудження сили до її використання. Йому, як нікому іншому, відомо, що треба робити, щоб упоратися зі своєю сутністю.

Демон постійно був поблизу. Він сидів навпроти мене на траві або ходив по колу. Коли я поринала в себе, той зупинявся ззаду, клав руки мені на плечі і наставляв тихим, глибоким, розміреним голосом. Він витягував мене з порожнечі, спрямовував до ангельської сутності, супроводжував у потоці думок та спогадів. Я чіплялася за нього, слухала і йшла, немов за маяком.

Весь процес нагадував медитацію. Якщо першого дня у мене майже не виходило зосередитися, то тепер мені було легше відсторонитися від зовнішнього світу. По розповідях вартового і демона, для розкриття сили мені потрібно було повністю впоратися з собою і своїм тілом. Я мала відчувати кожну клітину, кожен потік крові, знати і розуміти свої справжні емоції, бути чесною перед собою. Якщо я досягла б повного балансу та контролю, мені вдалося б відчути її.

Коли Нейтану набридло спостерігати за моєю медитацією, він неподалік від нас з демоном відточував навички володіння мечем. З тим самим, що при битві у Деріленді відрізнявся характерним блиском. Це в нього виходило витончено, спритно, майстерно. На хвилину я розплющила очі, щоб підглянути за ним.

Він зливався зі зброєю і виглядав як незламний воїн. Блики сонця відбивалися від металу, роблячи його більш блискучим і нереальним, немов той із чужого світу. Я навіть трохи відволіклася на це видовище, за що відразу отримала уїдливий коментар від Ейдена.

— Ти, звичайно, концентруєшся, але трохи не на тому, Ангелятко. Радар збився? Є кращі видовища за мішок тестостерону зі шпагою.

Нейтан почув це і недобро зиркнув на демона. Той з притаманною йому зарозумілістю витримав погляд.

— Якщо я заважаю тобі зосередитись, то можу припинити, — звернувся до мене вартовий.

— Ні, все нормально, — запевнила його я, потім заплющила очі і продовжила тренування.

Година проходила за годиною. Щоразу мені вдавалося ближче пробиратися до ангельської сили. Я навіть почала відчувати її відлуння.

Нерухомо сидіти так ставало все важче. Від тривалого перебування у одному положенні затекли м'язи.

— Нападай на мене. — Ейден помахав до себе рукою, коли я якраз розминала поперек.

— Навіщо? — Не зрозуміла суть його витівки.

Навіть Нейтан припинив розмахувати мечем і спостерігав за демоном, чекаючи на його подальші дії. Вартовий пильнував навіть під час тренування із мечем.

— Потрібно поєднувати приємне з корисним. — Він ліниво кинув.

— Це досі не пояснює того, чому я маю нападати на тебе. Твої думки надто далекі для мене.

— А що тут незрозумілого? Тобі потрібно розім'яти кістки та навчитися банальним прийомам самооборони. Навіть божественним істотам вони потрібні. Бачиш, як той розмахує своєю шпагою. — Ейден знову поманив до себе і додав: — Я чекаю. Давай же.

— Просто напасти? — із сумнівом запитала я. Мені ніколи не доводилося навмисне когось бити.

— Можеш і не просто, — посміхнувся він. — Замахнися на мене, вдар кулаком чи ногою, зроби хоч щось. Без різниці. — Він знизав плечима. — Я хочу перевірити рівень твоїх можливостей.

— Я проти насильства і не збираюся ні з ким битися.

— А коли тобі горлянку зберуться різати, ти чесним словом відбиватимешся чи невинними очима? Хоча ні, після твоїх лекцій про мир у всьому світі навіть найстійкіший демон захоче встромити в себе меч правосуддя.