1 глава. Ангел

(Ця історія, можна сказати, була побудована на реальних подіях. Головна героїня вигадана, а от головний герой та його життя абсолютне реальне і взяте з життя мого нового друга, який і надихнув мене на ідею цього твору, за що я дуже вдячна йому) І прошу не судити книгу по перших главах

  Сьогодні у мене мала відбутися перша пара в новій групі. Зазвичай я не звикла вчителювати для таких дорослих курсів, проте, мусила підкоритися начальству, яке дало мені заміни там на кілька місяців.

  Зайшовши в аудиторію, всі здались мені дуже ввічливими та наче не було ніяких проблемних неповнолітніх.

  Почала першим ділом відмічати їх та знайомитись із новими прізвищами на слух.

  Раптом чую всі зашепталися, дивлячись на одну, пусту, останню парту.

- Що таке? Що сталося? Зі мною поділитесь?

- Що? А, ну то ми не про вас якщо що, просто... Відмітьте, що Загребельного немає.

- А, то я так розумію це на його місце була звернена така увага?

- Угу.

- І часто він так пропускає пари?

- Ні, не часто... Хоча, знаєте, як коли. Бува приходить кожен день, а бува й таке. що півроку його не видко - продовжував відовідати мені один хлопець.

- І це несправедливо, що в нього з такою кількістю відсутностей і досі є стипендія! - обурливо додала дівчина, що сиділа разом з ним.

- Так! Я ходжу кожен день і мені стипендію забрали певно через нього! - заговорили ледь не хором ще деякі із них.

- Припиніть! Ви ж знаєте, яка у нього ситуація! Певно вчителі із жалості залишили йому її, але й правильно зробили! - сказав той самий хлопець, що першим заговорив зі мною.

- Ти його друг? - питаю я.

- Ні, просто я один з тих, хто розуміє все та не засуджує його, як деякі.

- А за що його засуджують? Щоб там не було, ви маєте розуміти, що часто і брехливі слухи стають "правдою", проте, не справжньою.

- Так, проте, це вже не слухи! Ми всі бачили прямо вчора, як його після пар забирала дорога машина, а за кермом сиділа якась старша жінка!

- Тихо! - сказала я, постукавши книжкою до столу, бо та дівчина кричала так, неначе на його суді вже знаходилась - Що за гидкі думки у ваших головах?! Може це була його давня родичка чи хороша знайома батьків!

- Хах, ні, повірте, він тільки й чекав моменту щоб знайти собі якусь багату "мамочку"! Навіть не приховував цього!

- Так, ми зараз маємо обговорювати нову тему нашої пари, попрошу тебе бути тихше або вийти на коридор.

- Ля, вона його захищає? А може вони вже якось бачились на вулиці до цього і він підлизувався вже до неї, як вміє добре до старших, щоб не ставила енки йому? - зашепотілись деякі з них на задніх партах, проте, у мене був дуже хороший слух і я все почула - Може й на колінця вставав перед нею та працював, як тоді перед-...

- Годі! Я пришла в аудиторію, чи в гадюшник?! А спершу такими хорошими здавались усі!

- Ні, не думайте, що ми усі такої думки про нього, лише деякі з нас - захищаючись, сказав той самий хлопець.

- Ох, добре, і до вашого відома я все чула!

  Деякі з них навіть почервоніли.

- І знову, до вашого відома, я ще навіть не бачила його ні разу, тож не знаю хто він, що він, але я завжди проти будь-яких пліток. На моїх парах, щоб їх більше не було, інакше всім енки вліплю!

- Ох, добре, мовчимо! - відповіла одна з тих задніх парт.

  Я написала тему на дошці і ми почали активно обговорювати її.
...

  Продзвенів дзвінок. Сьогодні у мене було аж цілих чотири пари в цієї групи. Не пощастило, звісно.

  Виходила з коледжу вижата, як лимон.

  Ох, і на кожній перерві те й діло між ними заходила мова про Загребельного Матвія.

  Не думаю, що це правда, хоч і не знаю його.

  Всі кажуть, що він з дуже жахливої та бідної сім'ї, але дуже гарненький та миленький. Настільки, що бувало й вчителі закохувались в нього, а він користувався цим.

  Дибільні слухи, думаю вони всі просто заздрять його зовнішності чи ще чомусь.

  Було вже темно, бо це останні дні осені. 17:30 - час коли я нарешті вийшла, зітхнувши з полегшенням після довгого заповнення журналу в кінці пар.

  Раптом всі фонарі чомусь погасли на вулиці. Залишився лише один. Він освітлював лавочку, на якій сидів якийсь хлопець в цьому парку.

  Він плакав чомусь. Сильно плакав, опустивши очі додолу на своє взуття. Був такий гарненький! Такий милий! Я не могла відвести від нього очей!

  Стояла на відстані п'яти метрів від нього. Він наче не помічав мене і сльозки все лились і лились з його неймовірних очей...

  Вони були у нього такими ніжно-блакитними, як небо зранку по весні! Щоб ви могли краще уявити, скажу, що колір його очей в точності такий, як у песиків породи хаскі. Я серйозно! Такими світлими вони у нього були. Ніколи не бачила в людей таких ніжно-світлих блакитних очей! Вони були в нього, як у якогось янгола. Тим паче такої зовнішноїсті йому ще надавав густий блондинистий чубчик.

  Він здавався таким ідеальним, чистим, невинним, таким нереальним... Неначе якийсь сон, міраж, чи дійсно ангел, що зійшов з небес та сів зараз на цю лавочку. Тим паче так дивно виглядало те, що всі фонарі погасли і лишень той, що над ним тримався до кінця. А хлопець наче й не звернув уваги на те, що всі вони так погасли. Тільки продовжував дивитись вниз  нервово перебираючи свої червоні від холоду пальці на колінах.

  Сльози все ще повільно текли по його білому личку і той навіть не збирався їх витерти.

  Раптом я відчула, як щось мокре та холодне почало падати мені на очі та ніс. Я трохи підняла руку. На долоні були "білі опади".

  Перший сніг...

  А на ньому ні курточки, ні шарфіку, ні шапочки.

  Цей невинний ангел без крил сидів та трохи тремтів. Я помітила це лише зараз.

  Було -3°C! Надто холодно, щоб бути одягненим в лише одне біленьке худі та оверсайсні чорні джинси з білими кросами і без шкарпеток.