117 Розділ

Він відступив на крок назад, залишаючи мене сам на сам із важким чорним пістолетом, який досі димівся від першого пострілу. Я залишилася стояти посеред кімнати, відчуваючи, як тремтять мої коліна. Зброя в руках здавалася неймовірно важкою, але в голові все ще відлунювали його чіткі вказівки.

— Випростай руки. Ноги на ширині плечей, — його голос лунав за моєю спиною — спокійний, вимогливий, позбавлений будь-яких емоцій. — Корпус трохи вперед. Не давай йому відштовхнути тебе.

Я глибоко вдихнула, намагаючись угамувати шалене калатання серця. Слідкувала за кожним рухом: ліва рука накриває праву, великі пальці паралельно затвору. Підняла пістолет на рівень очей. Силует мішені в кінці тиру злегка розпливався перед очима через сльози, але я примусила себе зафіксувати погляд на мушці.

— Видих, — тихо нагадав Каель. — Затримай повітря. Не поспішай.

Я зробила повільний видих, затамувала подих і поклала подушечку вказівного пальця на спусковий гачок. Серце зробило останній важкий удар — і я плавно натиснула.

Гучний постріл розірвав простір, віддача з силою штовхнула мене в плечі, і я мимовільно хитнулася назад, але втрималася на ногах. Повітря знову затягнуло сизим пороховим димом.

Я заплющила очі на секунду, а коли відкрила — подивилася на мішень. Новий отвір з'явився трохи правіше від першого, але все одно влучшив прямо в область «грудей» паперового силуету.

Каель повільно підійшов, зупиняючись поруч. Він глянув на мішень, а потім повернув свій глибокий погляд на мене.

— Непогано. 

Каель опустив погляд на пістолет у моїх руках, повільно забрав його, поставив на запобіжник і відклав на стелаж. Потім його пальці ковзнули нижче, до скляної вітрини з ножами. Він витягнув із кріплення важкий тактичний клинок із матовим чорним лезом і поволі розвернувся до мене.

— Зброя може заклинити. Патрони закінчуються, — тихо мовив він, перехоплюючи ніж за лезо.

Він уклав рукоятку прямо в мою тремтячу долоню, закриваючи мої пальці своїми. Лезо дивилося прямо на нього.

Каель узяв мою руку зі стиснутим ножем і повільно, контролюючи кожен міліметр руху, приставив вістря до своєї шиї — прямо туди, де під шкірою виразно билася пульсуюча артерія.

— Тут... — його голос опустився до глухого, напівсонного шепоту. — Людина втрачає свідомість миттєво.

Я затамувала подих, відчуваючи, як сталеве лезо торкається його гарячої шкіри. Мої пальці задерев'яніли.

Потім Каель повільно опустив мою руку нижче, провозячи гостре вістря по своїй ключиці, і зупинив ніж із лівого боку, прямо під ребрами. Він злегка натиснув моєю рукою, змушуючи ніж упертися в тканину, що закривала його груди.

— А тут... — Каель подивився мені прямо в очі своїм прозорим, світлим і абсолютно покірним поглядом. — Смерть. Одразу.

Він не відводив очей. Він сам підставляв свої найвразливіші точки під моє лезо, даючи мені повний контроль над його життям.

— Ти божевільний, — прошепотіла я, намагаючись висмикнути руку, але він не дав.

— Я просто показую тобі, куди бити, якщо хтось намагатиметься тебе схопити, — тихо відповів він, повільно випускаючи мою руку й ступаючи назад. — Ніж — це останній рубіж. Запам'ятай ці точки.

Він забрав у мене клинок, одним рухом сховавши його в чохол на своєму поясі, і кинув короткий погляд на годинник.

— А тепер ходімо. 

Каель зачинив важкі залізні двері збройової, і цифровий замок тихо клацнув, блокуючи арсенал.

— Який пароль? — перепитав він’ ‘’ .

— 1210, — швидко відповіла я, автоматично карбуючи ці чотири цифри у пам'яті.

— Запам'ятай. Якщо мене не буде поруч — це твоє єдине безпечне місце в цьому будинку.

Ми швидко спустилися вниз по висячих дерев'яних сходах. На першому поверсі Каель підійшов до дивана й прихопив із собою чорну спортивну сумку. Він кинув короткий, контрольний погляд на темні панорамні вікна вітальні й зробив мені знак йти за ним.