109 Розділ

— Вбий мене! — закричала я, зтискаючи його пальці на рукоятці.

— Присягаюся життям... Я ніколи не зроблю цього.

Він з силою розімкнув мої пальці, розвернувся й відкинув пістолет далеко в темряву ангара. Зброя з брязкотом покотилася по бетону. Наступної секунди Каель знову обхопив моє обличчя обома гарячими руками й накрив мої губи своїми.

Його пальці, плутаючись у моєму волоссі й міцно тримаючи мої щоки. Через вічність він відірвався від моїх губ, але не відпустив. Каель різко притиснув мене спиною до сирої бетонної стіни. Його важке тіло накрило мене, одна рука впиралася в камінь біля моєї голови, а іншою він міцно тримав мене за талію. Його світлі очі гарячково сканували моє обличчя, розбиту губу, сліди від сліз.

— Жива... — вичавив він із себе, задихаючись. — Ти жива.

Він не дав мені відповісти. Каель перехопив мою долоню, міцно стиснув її у своїй закривавленій руці й рвучко потягнув за собою.

Ми пішли геть із цього ангара. Каель крокував швидко й упевнено. Він повертав у темних, напівзруйнованих коридорах так, ніби знав цю будівлю досконало — кожен поворот, кожен прохід, кожну вибиту цеглину. Впевненість його рухів лякала. Він справді був тут господарем.

Ми вийшли на вулицю. На дворі вже панувала суцільна темрява. Сирий, холодний вітер миттєво обпік закривавлене обличчя, змушуючи мене здригнутися. Біля прохідної стояв його чорний Porsche. Авто Господаря вже не було — лише свіжі сліди від протекторів на землі підтверджували, що він тут був. Каель відчинив для мене пасажирські двері, обережно посадив на сидіння й перехилився, щоб сам пристебнути мене ременем безпеки. Його пальці знову тремтіли. Він глибоко вдихнув, зачинив двері, швидко оббіг машину й сів за кермо.

Двигун заревів. Машина рвонула з місця, виїжджаючи з території заводу. Я відкинула голову на підголівник і подивилася на його профіль у темряві салону. Світло від панелі приладів підкреслювало його стиснуті щелепи й напружений погляд, прикутий до дороги.

Господар поїхав... Він просто залишив нас.

Думки лихоманково крутилися в моїй голові, розриваючи залишки логіки. Невже той чоловік у пальті так безумовно довіряє Каелю? Він наказав "розібратися зі мною", розвернувся й спокійно пішов, навіть не залишивши нікого перевірити виконання наказу. Він був впевнений у своєму "найкращому псові".

— Він не перевірятиме? — тихо вичавила я крізь розбиті губи, відвертаючись до вікна. — Він просто повірив, що ти вб'єш мене?

— Ні, — тихо сказав Каель, не відриваючи очей від нічної дороги. — Він просто знає, що я тебе не вб'ю.

Його голос звучав виснажено й сухо. Стрілка спідометра повільно повзла вгору.

— Ти за це заплатиш? — запитала я, міцно стиснувши пальці на колінах.

— Так.

— Високу ціну?

— Тобі не важливо знати, — відрізав він.

Я повернула голову й дивилася на його профіль. Всі шматочки пазла нарешті почали складатися в одну жахливу картину, але мені потрібна була пряма відповідь.

— Каелю... Ти привів мене туди?

Він на секунду міцніше стиснув кермо, вилиці на його обличчі звело.

— Так. Я написав тобі, що там компромат на Вейна. Мені треба було вийти на Жнеця, а він хотів тебе.

— Навіщо я йому? — мій голос затремтів.

— Твій батько мав перелік найманців із самого найвищого класу. Ті, кому довіряє Господар.

— Навіщо вони Жнецю?

— Він хоче знищити їх. Тоді він автоматично займе клас А і потім стане на місце Господаря.

— А ти в якому класі?

— А.

Я затамувала подих, відчуваючи, як холод пробігає по спині.

— Він хоче і тебе знищити?

— Так.

— Ви вороги?

— Так.

— А де папка? — я впилася в нього поглядом.

Каель на секунду відвів очі від дороги й коротко глянув на мене:

— Вона не в тебе?

— Ні... — вичавила я.

— Ти правда про неї нічого не знаєш?

— Нічого! — майнула паніка в моєму голосі.

Я гарячково згадувала останні дні перед смертю батька, його речі, старий будинок, квартиру... І раптом у моїй голові спалахнув жахливий здогад.

— Твоя мама? — різко запитав Каель, миттєво зчитуючи зміну в моєму обличчі.

— Вона може бути в небезпеці?.. — прошепотіла я, відчуваючи, як серце пропускає удар.

— Жнець і туди заявиться, — коротко відповів він, вдавлюючи педаль газу в підлогу.