108 Розділ

Жнець зупинився й поволі повернув голову до мене, збираючись щось сказати, але в цей момент важкі металеві двері ангара вибухнули від потужного удару.

По ангару прокотилася луна від чітких, упевнених кроків.

У приміщення повільно зайшов чоловік у бездоганному чорному пальті. За ним висипала ціла група озброєних оперативників у формі без розпізнавальних знаків. Найманець, який щойно бив мене, миттєво зробив крок назад, опустивши зброю.

Чоловік навіть не глянув на мене чи на Каеля. Його холодний, сталевий погляд був прикутий виключно до чоловіка в масці. Чоловік у масці повільно, з неприхованою іронією вклонився:

— Господарю... Що ви тут... Чому ви прийшли?

— Я не дозволю найкращому псові померти, — карбуючи кожне слово, відповів чоловік у пальті.

Каель підскочив до мене, розв'язуючи ремені на моїх зап'ястях.

— Забирайся, Жнецю. — підвищив голос гість.

— Так точно, — вичавив із себе Жнець. Він кинув на нас останній отруйний погляд, розвернувся й зник у темряві коридору.

— А ти, Каелю... розберися з нею, — холодно наказав чоловік у пальті.

Каель випростався й повернувся до нього, перекриваючи мене своїм тілом.

— Так точно, Господарю.

Господар?.. Це хто? Це той самий головний в організації Каеля? Хтось вищий за всіх них...

Чоловік у пальті розвернувся й повільно пішов до виходу, залишаючи нас у тиші. Коли його кроки затихли, Каель повернувся до мене.

Я встала з крісла. Всередині все палало від нестерпного суміші болю, зради й жаху. Я з розмаху дала йому ляпаса. Звук удару відлунив від стін. Голова Каеля сіпнулася вбік, але він повільно знову глянув на мене.

Я ще раз його вдарила, з усієї сили. Він знову повернув погляд у мої очі. Його світлий погляд... Зараз він був зовсім не крижаним. Він був покірним, м'яким і неймовірно ніжним.

Я знову вдарила його, і пекуча сльоза скотилася по щоці. Я не можу бити людей. Просто так — не можу. Я била його за батька, за кожну краплю крові, за його жахливу брехню. Але водночас... мені було нестерпно шкода Каеля. Він не був монстром. Він був людиною, яку зламали, скалічили й загнали в кут.

Каель мочки підняв із підлоги пістолет, перевірив магазин і розвернувся від мене:

— Я повернусь за тобою через хвилинку, як Господар поїде.

Я не змогла його просто відпустити. Я наздогнала його, розвернула до себе за плече й міцно поцілувала.

Що я роблю?.. — промайнуло в голові, але я знала відповідь. Жодні слова у світі зараз не змогли б висловити той хаос, який розривав моє серце.

Каель на секунду завмер від несподіванки, а потім із глухим стогоном схопив мене долонею за потилицю й притягнув ще ближче, відповідаючи на цей поцілунок з якоюсь відчайдушною жадобою.

Поки наші губи зливалися в гарячому, болісному пориві, я повільно спустила свою руку по його животі, перевела її на бік, опустила по передпліччю й унизу накрила його пальці, що стискали зброю.

Я силою переправила його руку й приставила дуло пістолета прямо до його живота.

Каель миттєво розірвав поцілунок. Він важко дихав, заглядаючи мені в очі, а потім опустив погляд на наші руки біля свого тіла.

— Я буду цілувати тебе, поки ти не вистрелиш, — прошепотів він. — Там всього одна куля. Просто спусти курок. Ти помстишся за тата...

— Ця куля для мене, — я перевела свою руку вище, тягнучи його зброю до власної голови, і силою вклала пістолет зручніше в його долоню, притискаючи холодне залізо до своєї скроні. — Каелю... Там всього одна куля. Я ж твоя ціль. Доведи своєму босу, що ти вірний йому. Вбий мене.

— Ні. Нізащо. Цього ніколи не буде, — процідив він, і в його голосі пролунав залізний, непохитний метал.